Марк Леві - Закоханий привид

Батько обійняв Тома – і піаніста охопила ніжність. Спершу він завагався, але тоді також обійняв старого, враз відчувши дивний, але приємний спокій.

Таксист, спостерігаючи за сценою на віддалі, завів машину й вигукнув:

– Ох уже ці актори! Ще ті диваки.

9 «Два маго» (фр. Les Deux Magots ) – літературна кав’ярня-ресторан у паризькому районі Сен-Жермен-де-Пре. Заклад прославився завдяки частим візитам Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме та багатьох інших.

Батько чекав біля службового виходу, спершись об вуличний ліхтар. Тома завмер на мить, щоб подивитися на його незмінний плащ, з-під якого стирчали фланелеві штани й бездоганно начищені мокасини. Реймон підняв голову й ніжно всміхнувся.

– Усе добре минуло? – запитав він.

– Без жодної фальшивої ноти, – відказав Тома.

– Мати була в гарному настрої?

– Звідки ти знаєш, що вона приходила до мене, якщо лишався надворі?

– Я бачив, як вона заходила, – буркнув Реймон.

– Ну звісно. Поквапмося, я стомився.

Тома рушив до станції метро.

– Ми не повертаємося на таксі? – захвилювався Реймон.

– По-твоєму, я купаюся в золоті?

– Я б із радістю тебе спонсорував, але мій банківський рахунок закрито, – пожартував Реймон. – Мене жахає метро, але якщо іншого вибору в нас немає…

Попри пізній час, вагон був переповнений. Тома зробив пересадку на станції «Вільє» і знайшов вільне місце, доки потяг не заповнився на «Сен-Лазар». Батько стояв поруч, йому навіть за поручні триматися не доводилося.

– Підведися, – прошепотів Реймон, вказуючи на літню пані, що хиталася на слабких ногах.

Тома підскочив з лавки й запропонував їй сісти.

– Перепрошую, я замислився.

Жінка всміхнулася до нього і з полегшенням сіла.

– Дякую, що попередив, – прошепотів батькові Тома. – Я справді її не помітив.

– Та начхати на стару; з такими набряклими артеріями вона догори очима, до землі плечима, повір моєму досвіду. Але чарівна молода жінка, що сидить навпроти, ти її бачив? Завдяки мені вона тебе помітила, особливо твою галантність. А з такою усмішкою вистачить єдиного слова – і рибка в сітці.

Тома вирішив за краще не відповідати, щоб не скидатися на божевільного в переповненому метро. Привид хірурга розчаровано зітхнув, коли красуня вийшла на станції «Опера», злегка торкнувшись Тома.

– Треба мені взятися за твоє виховання; вона ще й на «Опері» вийшла! Мабуть, балерина.

– А якби вона вийшла на «Сен-Лазар», то, певно, була б начальницею вокзалу? – запитав Тома.

– Даруйте? – мовила літня пані.

– Та нічого, я сам із собою розмовляю, – збентежився він.

– Усе гаразд, зі мною постійно таке трапляється.

Батько скрушно похитав головою.

Повернувшись додому, Тома поклав речі й, важко зітхнувши, гепнувся на диван.

– Ти міг би принаймні вдати. Невже й справді настільки не радий мене бачити?

– Звісно, радий.

– Але якщо ти в цьому зізнаєшся, то змушений визнати, що я справді тут.

– Мені важко було пережити довгі тижні та місяці після твоєї смерті. Я вже починав звикати до твоєї відсутності.

– Розумію.

– Ні, не розумієш. Втративши тебе, я наче поринув у прірву. До речі, коли я розмовляв із твоєю фотографією, ти мене чув?

Реймон пропустив повз вуха це питання, просто ніжно всміхнувшись до сина.

– Де ти був увесь цей час?

– Гадки не маю; мені також важко було прощатися з життям, а розлучатися з тобою – ще складніше.

– Як воно, на тому світі?

– Тома, – серйозно мовив батько. – Я не маю права це обговорювати. А якби й мав, навряд чи зміг би пояснити. Скажімо так, це інакше.

– Ти щасливий там, де перебуваєш зараз?

– Я більше не хворію на ревматизм, це вже прогрес, а з твоєю допомогою я дійсно міг би стати щасливим.

– З моєю допомогою?

– Так, завдяки маленькій послузі, про яку я вже згадував.

– Це пов’язано з тією жінкою?

– Камілла! Я був би нескінченно вдячним, якби ти називав її на ім’я, – відповів хірург, умощуючись на клавіші піаніно. – Коли я думаю про все, що ми не прожили, про час, який нам треба надолужити…

– Так, знаю, це через мене, ти вже казав.

– Не лише. Просто в ті дні так справи не робилися.

– Он як. Ти справді повернувся, щоб переслідувати мене. Сільвен недооцінив масштаб збитків.

– Забудь уже про цього дурисвіта. Ти розповідаєш йому, що бачив людину, яка повернулася з того світу, а він слухає у піввуха, веде світську бесіду й навіть не переймається тим, щоб оглянути тебе. Міг би хоча б тиск виміряти, невже це так складно? Якби пацієнт, а тим паче друг, прийшов і розповів мені таке, я б негайно відправив його на обстеження.