Марк Леві - Закоханий привид

– Ти використовував мене як прикриття? Це огидно!

– Що ти там собі науявляв?! Ми не робили нічого поганого, Тома, ми мовчки кохали одне одного, щоб вас захистити. Часом потай брали одне одного за руку – і наші серця вискакували з грудей, а часом ненароком торкалися одне до одного, просто торкалися, хоча здебільшого обмінювалися ніжними поглядами.

– Не хочу знати подробиць! – не стримався Тома.

– Тобі вже не п’ять, ти міг би зробити над собою зусилля й вислухати мене, не перетягуючи ковдру на себе?

– Світ догори дриґом. Хочеш дізнатися, що мені насправді подобалося в канікулах під тим тоскно-сірим небом? Нарешті ти був зі мною, а не в операційній із пацієнтами, що зазвичай поглинали всього тебе. Ми могли провести час разом, тільки ми удвох. Тому я не бажаю дізнаватися, що миті, які ти присвячував мені, були для тебе лише приводом для зустрічей із коханкою.

– Камілла не була моєю коханкою, вона втілювала в собі дещо значно більше. А ти, запитував ти хоч раз, чи мені весело, чи я щасливий, чи все в мене гаразд?

– Я був лише дитиною! – вигукнув Тома.

– Ти виріс, а я вмирав від самотності! – закричав у відповідь батько.

– А мама?

– Твоя мати тут ні до чого, і я тим паче. Тома, це було кохання з першого погляду. Такі речі неможливо пояснити, – уже тихіше мовив Реймон.

– Розмови з привидом батька – тим паче! Я хочу спати, а ти йди переслідуй когось іншого – кого забажаєш, – але не біля мого ліжка.

– Як хочеш, продовжимо розмову завтра. Певно, концерт тебе виснажив. Зараз не найкращий час розповідати тобі про це все.

Тома підвівся й пішов до спальні. За крок до дверей озирнувся й кинув на батька злий погляд.

– Не буде жодного завтра, бо сьогоднішнього вечора не існувало, як і цієї розмови. Я переживаю жахіття, у якому мене навідали всі можливі болі й тривоги: Софі, ти, фальшиві ноти в «Плейєлі», нестерпний погляд диригента, знічений вигляд Марселя. Я досі в мами, сплю на дивані у вітальні, а коли прокинуся, нічого з цього не трапиться. Ми досі вшановуватимемо роковини твоєї смерті, я не зустрінуся з Софі, мій концерт іще не відбудеться, а про канікули з татом у мене лишаться тільки найкращі спогади.

6 «Сезар і Розалі» (фр. César et Rosalie ) – французька драматична комедія Клода Соте 1972 р. У головних ролях – Ів Монтан і Ромі Шнайдер.

7 «Лідо» (фр. Lido ) – паризьке кабаре на Єлисейських Полях, існує з 1946 р. Друге за популярністю після «Мулен-Руж».

8 Реймон Девос – франко-бельгійський гуморист, відомий словесними іграми, каламбурами, парадоксами й пантомімою.

Тома почав навпомацки шукати будильник. Охоплений дрімотою, молодик розплющив очі й усвідомив, що з обіймів сну його вирвав телефонний дзвінок. Він мляво потягнувся до смартфона й зиркнув на екран. Скидати виклик було марно: мати телефонуватиме, доки він нарешті не візьме слухавки.

Вона вилила йому у вухо цілу повінь слів. Її голос мав дар заспокоювати збентежену душу, тож, приклавши телефон до вуха, Тома слухав, вряди-годи перериваючи материну літанію бурчанням.

– Тобі вдалося відпочити?

– М-м-м…

– Мені прикро, що ти так погано почувався після косяка; дарма я легковажно поставилася до цього. Кожен реагує по-своєму. Твій батько мав бридку звичку сміятися з моєї алергії, вважав, буцімто вона існує тільки в моїй голові. Але чи в крові, чи в голові, а результат однаковий, правда ж?

– М-м-м…

– Розумієш, любий, для мене це часник. Варто самого лишень запаху часнику в страві – і я цілу ніч не сплю, точніше, не спить мій шлунок …

– М-м-м…

– Ти мав жахливий вигляд, я так себе за це картала. Сподіваюся, побічні ефекти вже минули, а якщо ні, скористайся старими добрими засобами від похмілля. Немає нічого кращого за томатний сік, щоб зранку стати на ноги. Лимонний також згодиться. У будь-якому разі, попри кепське самопочуття, ти чудово виступав.

– М-м-м…

– Ми з хрещеною прийдемо тебе послухати сьогодні. Я простежу, щоб вона тобі не заважала. Не забудь, прошу, лишити для нас два квитки в касі!

– М-м-м…

– Вибач, я забагато базікаю. Це не Колетт складе мені компанію, а навпаки, я прийду разом з Колетт. Ми заскочимо обійняти тебе в гримерці. Знаєш, я так пишаюся тобою! Ніколи не стомлюся це повторювати. А котра зараз година? Тільки восьма? Господи, ще так рано!

– Так.

– Тоді засинай, любий, я тебе люблю. До вечора.