Марк Леві - Закоханий привид

Тома кинув телефон на килим, широко розплющив очі, обвів поглядом кімнату і з полегшенням зрозумів, що її огортає тиша й золотавий серпанок ранку. Абсолютна самотність нарешті розбудила його чуття.

Якщо мати просила відкласти квитки, отже, вчора вона не приходила на його концерт, і неправдоподібного вечора не існувало. Ні концерту, ні збоїв, ні Софі. І головне – жодного привида. Перш ніж повністю насолодитися радістю, Тома підвівся й покликав батька.

– Тату? Тату, ти тут? Якщо ти десь заховався, щоб налякати мене, це не смішно.

У пам’яті зринув чудернацький спогад. Весела розвага, в яку вони з батьком грались із самого дитинства, полягала в тому, що слід було десь заховатися й раптово вискочити, налякавши іншого. Цей жарт з’явився, коли Тома було шість років, і ніколи не зникав. Вони ховалися за деревами на виході зі школи, в університетському гардеробі, у під’їзді будинків один одного, у кабіні ліфта, за кулісами концертних залів, навіть у лікарні, коли Тома вдавалося прослизнути під батьків стіл, змовившись із секретаркою. Будь-яке місце пасувало для втілення улюбленого жарту, тільки сцена й операційна були оголошені забороненими зонами.

– Тату? – ще раз покликав Тома, різко відчиняючи дверцята шафи, де зберігалися тільки валіза й пальто.

Він самотньо увімкнув кавоварку й умостився в куточку на кухні, щоб поснідати. У душі панувала легка бентега.

Стоячи згодом під потоками води, Тома відчув потребу з кимось поговорити, розповісти про свій сон, аби назавжди його забути.

Був у нього добрий приятель, можна сказати друг, Сільвен – психіатр і шанувальник музики. Тома чимало разів дарував йому квитки на концерти, тож чому б зараз не попросити про послугу? Тома зателефонував другові, щоб запросити його на обід. Сільвен дурним не був, тому зауважив, що голос у слухавці радше свідчить про бажання поговорити, ніж з’їсти стейк із картоплею фрі. Ресторан – не найкраще місце для того, щоб зняти тягар із душі.

– До речі, а тебе, бува, не сердечні справи непокоять? – поцікавився друг. – Розумієш, психіатр – не порадник з особистих питань.

– Тут інша справа, – запевнив його Тома, – і ти маєш рацію, краще нам зустрітись у спокійнішому місці. Те, що я тобі розповім, – абсолютне божевілля.

Заінтригований Сільвен призначив йому зустріч у своєму кабінеті ближче до полудня.

Тома вирішив сісти в крісло (його не тішила перспектива лягати на диван).

– Навіть якщо не йдеться про консультацію у звичному сенсі слова, ти ж зберігатимеш лікарську таємницю?

– Стриманість – це риса характеру, старий, але так, усе, що ти мені скажеш, лишиться в цих стінах. А тепер, якщо хочеш, щоб я тобі допоміг, розкажи, що привело тебе сюди.

Тома детально переповів усе, що пережив… чи гадав, що пережив.

Лікар уважно слухав цілу годину, не перериваючи, лише вряди-годи робив нотатки. Коли Тома закінчив, Сільвен попросив його власними словами сформулювати ще не поставлене запитання, яке змусило його терміново прийти до психіатра.

– Те, що я розповів тобі, позбавлено сенсу, однак воно видавалося абсолютно реальним. Як гадаєш, чи міг звичайнісінький косяк аж так пошкодити мої нейрони, щоб я збожеволів?

– Ніколи не говори про божевілля з психіатром, у нас на це слово табу. Ніхто не божевільний. Як тобі відомо, кожен має власне сприйняття реальності. Точніше кажучи, реальність суб’єктивна. Коли ти граєш перед глядачами, то фізично перебуваєш на сцені, але твоя свідомість – деінде. Твій мозок дистанціюється, наче уві сні, й те саме відбувається, коли ми поринаємо в дрімоту. А прокинувшись і відчувши, що сон іще зовсім поруч, ми намагаємося відділити істинне від хибного, а сон переслідує нас, доки не розтане.

– Який сьогодні день?

– Середа.

– Отже, вчорашній день таки існував!

– Кожне «сьогодні» має своє «вчора», друже, це беззаперечний факт! Але ти міг прожити день у гіпнотичному стані. Таке трапляється з багатьма людьми. Іноді триває якусь мить, неначе бентежне дежавю, а іноді трохи довше. Досить маленького емоційного шоку. Хімія нашого мозку повниться незбагненними ресурсами.

– Гадаєш, психотропна речовина могла мати такий тривалий ефект?

– Усе залежить від речовини. Але яким би потужним не був той косяк, не він спричинив твою проблему. Ти підсів на значно сильніший і серйозніший наркотик: юдейсько-християнське почуття провини.

– М-м-м…

– Чи дорікав тобі батько під час цієї сцени?