Пауло Коельйо - Шлях лучника

Чужинець кивнув і простяг Тецуї одну зі своїх стріл.

Обперши об стіну один кінець довгого лука і доклавши чималого зусилля, Тецуя вставив у нього тятиву. Потім, не зронивши й слова, рушив у напрямку гір.

Чужинець і хлопчина попростували за ним. Після годинної прогулянки вони опинилися перед ущелиною межи двох скель, що між ними текла повновода річка; перейти на той берег можна було тільки прогнилим мотузяним мостом, який мало не розсипався.

Зберігаючи цілковитий спокій, Тецуя дістався середини мосту – небезпечно розгойданого, – вклонився перед чимось на другому березі, вставив стрілу в лук точнісінько так само, як перед тим це зробив був чужинець, підніс його вгору, знову опустив до рівня грудей і вистрілив.

Хлопчина і чужинець побачили, що стріла простромила стиглий персик на віддалі двадцяти метрів.

– Ви влучили у вишеньку, а я в персик, – сказав Тецуя, вже коли був на безпечному березі. – Вишенька менша розміром. Ви влучили в ціль за сорок метрів від себе, а до моєї цілі було вдвічі ближче. Тож вам напевне до снаги все за мною повторити. Ходіть на середину мосту і стрельніть так само влучно, як я.

Нажаханий, чужинець додибав до середини прогнилого мосту, не відриваючи очей від прірви під ногами. Усі звичні рухи він виконав і в напрямку персикового дерева стрілив, але стріла його полетіла в молоко.

На берег він повернувся сполотнілий на обличчі.

– Ви маєте вміння, повагу та гідність, – промовив до нього Тецуя. – Добре засвоїли навички, і лук вам підкоряється, а от власний розум – ні. Стріляти-бо ви вмієте, коли навколо вас усі обставини сприятливі, але під тиском небезпеки в ціль не влучаєте. А тим часом лучник не завжди може вибирати собі бойовище, тож вам треба вправлятися далі й бути готовим до невигідних умов. Нехай шлях лука веде вас уперед, то є мандрівка завдовжки з життя. Проте затямте, що постріл вправний і влучний – це зовсім не те, що постріл зі спокоєм у душі.

Чужинець іще раз глибоко вклонився, вклав свій лук та стріли в довгу торбу, закинув її на плече й рушив геть.

На зворотній дорозі хлопчина не приховував свого захвату:

– Оце ти поставив його на місце, Тецує! Ти й справді, мабуть, з усіх найліпший!

– Не годиться оцінювати людей, не навчившись перед тим їх слухати й поважати. Людина з цього чужинця непогана, він мене не принижував, не пробував доводити свою вищість наді мною, хоча на те могло скидатися. Він прагнув показати своє вміння і домогтися його визнання, дарма що на позір нібито кидав мені виклик. А ще коли йдеш шляхом лука, то іноді доводиться долати несподівані випробування, і саме цього чужинець дав мені нагоду сьогодні зазнати.

– Він сказав, що ти з усіх найліпший, а я навіть і не знав, що ти майстер стрільби з лука. Якщо це так, то чому ж ти теслюєш?

– Бо шлях лука охоплює геть усе, а працювати з деревом я здавна мріяв. А ще лучникові, що простує цією дорогою, не потрібні ані лук, ані стріла, ані ціль.

– У нашому селі ніколи нічого цікавого не трапляється – аж раптом мені відкриваються очі на те, що переді мною майстер мистецтва, до якого тепер нікому нема діла, – випалив хлопчина, сяючи очима. – Що воно таке, той шлях лука? Можеш мене навчити?

– Навчити нескладно. Це я можу зробити менше ніж за годину, дорогою назад до села. А от що складніше, то це вправлятися щоденно, поки не досягнеш потрібної відточености рухів.

Хлопчинові очі неначе благали його згоди. Тецуя крокував мовчки майже п’ятнадцять хвилин, а коли знову заговорив, його голос неначе помолодшав.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.