Светлана Талан: Коли ти поруч

Незабаром усі так захопилися збиранням грибів, що не помітили, як хмари зачепилися за верхівки могутніх дубів і раптово, без попередження, почалася злива.

– Швидко в машину! – закричав Сергій, і Даша з Оленкою, сміючись, побігли до дороги.

Сергій на ходу зняв з себе куртку і хотів приховати від дощу Даринку, яка миттєво змокла, але вона обмотала нею Оленку. Виявилося, що вони досить далеко заглибилися в ліс, і їм довелося хвилин двадцять бігти майже з повними кошиками до автомобіля.

– Зніми мокрий одяг, – звелів Сергій Даші, коли вони сховалися від дощу в салоні автомобіля і він увімкнув обігрів.

– Я не змерзла, – заперечила Даша, але мокру вітровку слухняно зняла.

– Знімай светр, – наказав Сергій, помітивши, що він теж промок.

Даша зняла прилиплий до тіла светрик, і Сергій витер ним її мокре волосся.

– Чому ти не одягла шапку? – запитав він з докором.

– Звідки мені було знати, що ми промокнемо? – винувато сказала Даша.

Сергій зняв із себе джемпер, потім суху футболку і натягнув на Дашу, незважаючи на її опір.

– А ти як будеш їхати? – запитала вона.

– А ось так, – сказав засмучений Сергій і накинув на голе тіло свою мокру куртку.

– А я суха, – долинув тоненький голосок Оленки із заднього сидіння.

– Це добре, – неуважно кинув Сергій.

Він чудово знав, що з них трьох Даринка найбільше була схильна до ризику. Він розумів, що навіть найменша застуда може її вбити.

Всю дорогу додому Даша з Оленкою весело базікали і сміялися, обговорюючи їхню маленьку пригоду, і не розуміли, чому Сергій не промовив жодного слова. Він вів машину мовчки, зморщивши чоло і думаючи про щось своє.

Даринка вже кілька днів температурила, але не поспішала йти на прийом до лікаря, приймаючи нездужання за легку застуду. Однак Сергій наполіг на консультації спеціаліста і підвіз дружину до клініки.

– Через годинку я заїду по тебе, – сказав він.

– Можеш не поспішати, – мовила Даша. – Я ж можу затриматися. Викличу таксі й з’явлюся додому ще до того, як Оленка повернеться зі школи.

– Обов’язково виклич таксі.

– Обов’язково, – посміхнулася Даша і помахала Сергію долонькою.

Лікарка, як завжди, не обмежилась оглядом у кабінеті та послала Дашу здавати аналізи і робити рентген. Через півгодини Даринка повернулася до кабінету зі стосом аналізів і рентгенівськими знімками. Лікарка уважно всі переглянула і щось довго мовчки писала в лікарняній картці. Даші вже стало здаватися, що лікарка зовсім забула про її присутність, і вона нетерпляче засовалася на диванчику, думаючи про те, що незабаром повернеться додому Оленка, а вона досі стирчить у клініці.

– Я не забула про вас, – ніби прочитавши її думки, сказала лікарка, і Даші стало ніяково.

– У мене все гаразд? – запитала Даринка.

Жінка зняла окуляри, довго й уважно дивилася на застиглу в очікуванні молоду жінку, потім знову їх одягла і сказала:

– Ви знаєте, дорога, що у вас двостороння пневмонія?

Дашу кинуло в жар, у голові зашуміло, але вона змогла впоратися зі своїми почуттями і сказала:

– Я вважала, що в мене легка застуда.

– У вашому становищі треба при першій краплі з носа галопом мчати до лікаря.

– Звідки я могла знати? У мене навіть кашлю не було.

– А треба було б знати, – протягнула лікар. – Ви хоч зараз розумієте небезпеку свого становища?

– Припускаю, що мені належить пройти коштовний і тривалий курс лікування.

– Ви дивом вижили минулого разу, коли у вас було важке ураження шлунково-кишкового тракту, а тепер примудрилися захворіти на пневмонію… Та ще не звернутися до лікаря відразу ж…

– Я поїду на лікування за кордон, завтра ж, – сказала Даринка. – Я не можу здатися просто так, без бою.

– Це добре, що ви боєць, – мовила лікарка, але в її голосі не було ніякого оптимізму. – Готувати документи? – запитала вона.

– Будь ласка, підготуйте все якомога швидше, – попросила Даша. – А я зберусь і замовлю квиток.

– Не довіряєте вітчизняній медицині? Нашим лікарям?

– Не в цьому річ. Я хочу до тієї клініки, де мене вже раз витягли з того світу, – відповіла Даша.

З тягарем на душі від майбутньої розлуки зі своїми рідними повернулася Даринка додому. Вона побачила, що в передпокої акуратно стоять на полиці чобітки Оленки. «Значить, Оленка все-таки повернулася раніше за мене додому», – зазначила про себе Даша.

Вона зняла куртку, взула капці й гукнула:

– Оленко!

Дівчинка не відповіла. Даша пройшла до її кімнати і відчинила двері. Оленка лежала на своєму ліжку з фотографією Віталіни в руках. Побачивши Дашу, вона збентежилася і поставила фотографію на тумбочку.