Люко Дашвар - На запах м’яса

Розревлася коровою: «Чого ж так гірко, мамо?…»

Мама значилася першою в Майчиному шорт-листі зрадників. Уже за три дні після повернення до столиці Майка стукала у двері Луцикової халупи на Харківському, та нові житці – ні сном ні духом: звідки їм знати, куди переїхали Луцик із Надюсею? Можуть телефон старих хазяїв підказати.

– Дякую, не треба… – Майка пнулася одразу зателефонувати мамі, та душа кривилася: «Ні…» Хотілося стати перед мамою, побачити її нещасні виплакані очі… Почути: «Прости, доню…» Щоби не простити!

Обрала складний, та надійний шлях. Театри… Там вони тирлуються за безкоштовними контрамарками. Відсиділа дві вистави в театрі Франка, ялозила поглядом по головах глядачів: «Де ти, мамо?» Усе заважало: актори горланили зі сцени, мобільний беззвучно здригався – то Вітка, то з «Гібралтару». Наступного разу Майка чекала закінчення вистави біля центрального входу до театру, сортувала поглядом людей, що вони виходили на вулицю. Мами не було.

Майка перелякалася: «А раптом померла?… Смерть – вона ж поряд!» Гарячково набрала мамин номер.

– Алло, – почула рідний голос, роздратувалася: «Жива?» Відрубала зв’язок. «Нічого, – психувала. – Вирахую…»

Наприкінці червня, коли Майка успішно здолала перший, найскладніший місяць випробувального терміну, секретарка поклала на її стіл запрошення.

– Закритий передпрем’єрний показ нового американського блокбастера, – пояснила із заздрістю. – Тільки для ВІП-персон. Микола Миколайович вирішив заохотити топ-менеджмент.

Майка хотіла було віддати запрошення Вітці, бо з того дня, як подруга повернулася до обшарпаної найманої халупи на Воскресенці, Майці все бракувало часу поговорити з нею. То сама зайнята, то Вітка працює… Уже зібралася набрати подругу, та секретарка додала довірливо:

– Шеф перевірятиме… Хто був.

Козел! Після робочої днини Майка дісталася апартаментів на Жилянській, вдягла модняву сукню, черевички на підборах, бо, може, пан Чертог ще й зовнішній вигляд топ-менеджменту на культурному заході перевірятиме. Сіла в «тойоту», поїхала культурно розважатися.

Передпрем’єрний показ затримувався чи то так мало відбуватися: холом тинялася публіка – розцяцьковані жваві мавпочки, пихаті зелені папужки з довгими ногами, сиві півні й кабани…

– Хауса б на вас. – Застигла біля стіни з бокалом у руці й раптом побачила Троянова: стояв спиною до Майки в компанії довгоногої силіконової білявки й жвавого молодика в дурнуватій бейболці.

Майка почервоніла до скронь – так чогось соромно перед шановним професором стало, що вона отут, неосвічена, без діла вештається… Ще подумає сивий пан: забула Майка Троянові мудрі одкровення, марнує час.

Хотіла тишком-нишком прослизнути в інший кінець холу, та білявка раптом підхопила Троянова під руку, потягла прямо на Майку.

– Валєро, на кого ми витрачаємо час?! – бурчала роздратовано. – Де камери? Мене ще не фотографували сьогодні!

– Преса вже чекає! Я домовився, лялю, – оксамитово прошелестів Троянов і побачив Майку.

– Здрасьтє… – видушила Майка, серце впало: наче брудними помиями облили – стояла перед Трояновим ошелешена.

– А… Юна пані, – мовив Троянов байдуже. – І ви тут?… – Усміхнувся напружено. – Гарного перегляду… – Зиркнув на здивовану білявку. – Ходімо, люба? – Уже заспішив геть.

Майка вчепилася очима в спину Троянова.

– А я… на хуторі була!

Троянов озирнувся – погляд роздратований, вуста кривляться.

– І що там?

– Санджив… поїхав…

– Ну… Кожному – своє! Приємно було з вами побачитися! – Троянов винувато усміхнувся набундюченій білявці, потяг її до камер.

– Хто це? – почула Майка.

– Ніхто… – відповів Троянов.

За що любити людей? Нащо їм вірити? Дурний Санджив! «До людей тільки з любов’ю…» Та вбивати їх, тварюк дводушних! Болобонять красиво-мудро, живуть гидко.

Майка пробиралася до виходу, і пофіг, що Чертог перевірятиме. Підписалася батрачити з дев’ятої до шостої, позаробочий час вільний від Чертога! Розбурхалася, сльози у горлі лоскочуть. У голові дерево проростає: стільки грошей і влади мати, щоби вже ніколи від людей не залежати! Тільки щоби вони від неї! Майка потерпить людей, поки свого досягне, а потім… Троянова вижене з професорів, поселить із білявкою на тридцятому поверсі хмарочосу без права торкатися ногами землі – хай літають у хмарах! Уляну в тюрму! Винною почувається? Хай відбуває строк, якщо така чесна, щоби іншим очі колоти! Чертога – на дієту: тільки ковбасою іспанською йому харчуватися, може, усвідомить, що життя його співробітників – то не тільки «Гібралтар»! Андрія з Руською одними кайданами закути й поставити посеред ялтинської набережної! І щоби благали відпочивальників їх звільнити, а тим пофіг – на море приїхали. І про маму не забути…