Елізабет Мак-Нілл - Дев’ять з половиною тижнів

Не чіпаючи цигарки, він знімає годинника з мого вільного зап’ястя. «Я буду за пару годин, не пізніше». Він вимикає лампу біля ліжка, потім лампу в кутку кімнати й тихо зачиняє двері спальні.

Я налякана й водночас понад усе на світі стурбована тим, чи вдасться мені прикурити ще одну цигарку після цієї. На столику біля ліжка стоїть блюдце, яке слугує мені попільничкою, та пачка «Вінстона», але він поклав запальничку, яку придбав для себе — аби прикурювати мої цигарки — назад у кишеню. Сірників поруч ніде не видно. Я перекладаю половину цигарки до кута рота, дістаю пачку; витрушую одну цигарку, кладу пачку собі на живіт, підсовую блюдце ближче до правого стегна. Потім дивні оберти, потягування й витягування, зрештою мені вдається впоратися, хоча пачку зім’ято, коли я обертаюся. Я перекладаю половину цигарки до руки, що прив’язана до узголів’я, беру нову, вільною рукою притуляю її до вже запаленої, чекаю, кладу її собі в рот. На третій раз вона прикурюється. Я не питаю в себе, чому мої думки настільки сплутані, що я не можу просто вкласти неприкурену цигарку собі в рот і потримати прикурену біля неї; також я не питаю, чому не роблю спроб розв’язати себе — я могла б зробити це значно легше й, без сумніву, швидше за ту незграбну пітну метушню, через яку мені щойно довелося пройти…

Моє обличчя знову спалахує від однієї думки про те, що він — та хто завгодно — може дивитися на мене в цей момент. Я думаю: «Я вперше сказала “ні”». А тоді: «Це нонсенс, маячня, мелодрама». Я пояснила йому дещо, от і все, дещо, що йому невідомо про мене. «Він знає, що я здатна на все», — промовляю я вголос, проте нерішуче, звертаючись до ледве чутного шуму кондиціонера, до тіней на стелі, до його кремезного комода. Я вражена тим, що це мені належать слова, що невпинно лунають тепер у моїй голові. Я роблю спробу перерахувати, на що б я не пішла. Одного разу в мене був анальний секс із приятелем, і мені стало дуже боляче, тому ми припинили — але я неодмінно спробувала б іще раз, із ним, варто йому лише захотіти. Я читала, що люди мочаться одне на одного, випорожнюються. Я ніколи не робила цього, і одна лише думка про це викликає в мене нудоту — звісно, він теж ніколи не схоче таке робити. Але якої думки я була про те, аби бути зв’язаною та побитою, ще кілька тижнів тому? І чому має бути різниця між різноманітними способами, якими він доводить мене до оргазму, і мастурбацією в нього на очах, якщо це принесе йому задоволення? І все ж від сорому я міцно заплющую очі, відчуваю, як холонуть ноги, стукотять зуби.

Майже десять років тому моя добра приятелька розповідала мені, як вона мастурбувала разом зі своїм коханцем і як сильно їй це сподобалося. «Не хвилюйся, — сказала вона мені, коли я вибухнула — тієї миті без відчуття огиди, але з неочікуваним жахом, що я б ніколи не зробила цього, не зроблю ні за що. — Це лише особисто твій “пунктик”. У кожного з нас є свій. Наприклад, я не можу стерпіти, коли чоловік засовує язика мені до вуха, у мене аж мурашки по шкірі». І тоді вона голосно засміялася.

Я голосно промовляю: «“Пунктик”. Мій “пунктик”». Раптом я відчуваю значущість цього слова. Це більше не мляве, безлике визначення, а похмурий, чіткий привид перед моїми очима: шибениці на ринковій площі, лінчування у всіх на очах… і тут я бачу його у дверях.

Він вмикає лампу біля ліжка, вдягає мого годинника мені на зап’ястя, обережно просовуючи тонкий ремінець через обидві петлі; мені бракує терпіння робити це щодня, тому я завжди зупиняюся на першій, а отже, друга петля й досі доволі тісна. Він каже: «Ти почала мастурбувати в дуже ранньому віці». Я сміюся. «Це підозра чи вже обвинувачення? — питаю я. — Як пройшла зустріч?» Він не відповідає. Я затримую погляд на мідних ручках шухлядок його комода, намагаючись чітко закарбувати їх у пам’яті. «Десь років із шести, точно не пам’ятаю». Він підказує: «І дуже часто відтоді, як подорослішала». Я починаю одне з речень, які репетирувала за його відсутності, виправдувальні речення, дорослі речення: свобода вибору, особистий смак кожного й делікатна рівновага між інтимними стосунками та… Я говорю невпевнено, переводжу погляд із мідних ручок на вікно, відчуваючи непереборну потребу відвернутися від нього. Він бере моє обличчя двома руками й повільно повертає мою голову на той бік ліжка, де сидить сам. Він неквапливо промовляє: «Я хочу, аби ти була зі мною, але не примушуватиму тебе залишатися». Кондиціонер перемикає режим і починає муркотіти. Я відкриваю рота, і він ніжно кладе палець на мої губи. «Справа от у чому, послухай. Доки ти зі мною, ти робитимеш те, що я скажу. Доки ти зі мною, — він просто повторює, не змінюючи інтонації, — ти робитимеш те, що я скажу». І за мить уже роздратовано: «Заради бога, у чому проблема?» І, зрештою, мимохіть: «Можеш спробувати ще раз. Може, хочеш, аби я приніс тобі трохи крему? Я можу приглушити світло». «Це єдина річ, — кажу я, і мої очі дивляться у вікно. — Попроси мене, я зроблю що завгодно, але не це».