Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

Кілька днів у будинку вчувався слабкий, але, безумовно, святковий дух. У Камілли з’явилася тиха надія, хоч вона відмовилася визнати, що це так. Я розумів цей підтекст: що саме нам врешті-решт святкувати? Я чув, як пізно вночі вона телефонувала Джорджині, виправдовуючи те, на що вона погодилася. Дочка своєї матері, Джорджина вже шукала шляхи, якими Луїза, можливо, використає ситуацію на свою користь.

— Джорджино, вона запропонувала, що сама за себе заплатить, — сказала Камілла. — Ні, люба. Не думаю, що ми маємо вибір. У нас обмаль часу, і Вілл погодивсь на це, тому я просто хочу сподіватися кращого. Думаю, і тобі варто це зробити.

Я знав, чого їй коштувало захищати Луїзу чи навіть краще ставитися до неї. Але вона терпіла дівчину, бо чудово знала, як і я, що Луїза — наша єдина можливість зробити сина бодай частково щасливим.

Дарма що жоден з нас цього не казав, Луїза Кларк стала нашим єдиним шансом зберегти Вілла в живих.

Минулого вечора я вийшов випити з Деллою. Камілла була в гостях у своєї сестри, тому ми вирішили прогулятися вздовж річки на зворотному шляху.

— Вілл хоче поїхати у відпустку, — сказав я.

— Як чудово, — відповіла вона.

Бідолашна Делла. Я бачив, як вона бореться з інстинктивним бажанням запитати мене про наше майбутнє, обговорити, як ця несподівана подія може вплинути на нього, але я не припускав, що вона колись наважиться. Не раніше, ніж усе розв’яжеться.

Ми йшли, спостерігаючи за лебедями, всміхаючись до туристів, що каталися в своїх човнах під промінням вечірнього сонця, і вона говорила про те, як чудово все може скластися для Вілла і як покаже йому, що він вчиться адаптуватися до своєї ситуації. Було мило, що вона це казала, адже я знав, що в деякому розумінні вона може з повним правом сподіватися, що це нарешті скінчиться. Урешті-решт саме нещасний випадок з Віллом перекреслив наші плани на спільне життя. Очевидно, потай вона сподівалася, що мої обов’язки щодо Вілла колись закінчаться і я стану вільним.

І от я йшов поруч із нею, відчував, як її рука лежала на згині моєї, слухав її мелодійний голос. Я не міг сказати їй правду, ту правду, про яку знало лише кілька людей. Якщо дівчина зазнає невдачі з ранчо, банджі-джампінгом, гарячими ваннами тощо, як це не парадоксально, вона звільнить мене. Бо якщо я колись і зможу покинути свою родину, то лише тоді, коли Вілл остаточно вирішить поїхати в те пекельне місце у Швейцарії.

Я знав це, і Камілла знала це. Навіть якщо жоден з нас не признавався в цьому. Тільки після смерті сина я зможу жити тим життям, яке собі обрав.

— Ні, — сказала вона, вловивши вираз мого обличчя.

Люба Делла. Вона знала, про що я думав, навіть коли я цього не знав.

— Це гарна новина, Стівене. Справді. Хтозна, може, це стане для Вілла початком зовсім нового незалежного життя.

Я накрив її руку своєю. Якби я був сміливішим, можливо, признався б їй, що думаю насправді. Якби я був сміливішим, то давно б її відпустив, а можливо, й дружину.

— Ти маєш рацію, — сказав я, змусивши себе всміхнутися. — Сподіватимемося, що він повернеться з купою байок про троси та інші лячні штуки, якими молоді люди його віку намагаються вразити одне одного.

Вона штовхнула мене.

— Він може змусити тебе зробити щось схоже в замку.

— Рафтинг у рову? — запитав я. — Це може стати перчинкою наступного літнього туристичного сезону.

Захоплені цією неправдоподібною картинкою, ми йшли, сміючись усю дорогу до елінгу для човнів.

А тоді Вілл захворів на запалення легенів.

Я вбігла в реанімаційне відділення. Завдяки розгорнутому планові лікарні та через вроджений брак у мені внутрішнього компаса палату інтенсивної терапії я шукала цілу вічність. Я мусила тричі запитувати, перш ніж мені вказали правильний напрямок. Нарешті, захекана та важко дихаючи, я відчинила двері в палату C12. У передпокої сидів Натан і читав газету. Він підвів очі, коли я підійшла ближче.

— Як він?

— На кисні. Стабільний.

— Я не розумію. У п’ятницю ввечері все було чудово. Він трохи кашляв у суботу вранці, але… але таке! Що сталося?

Моє серце гупало. Я на мить присіла, намагаючись віддихатися. Я доволі набігалася, відтоді як одержала текстове повідомлення від Натана годину тому. Він вирівнявся й склав газету.

— Лу, це не вперше. Бактерії потрапляють у його легені, механізми кашлю не працюють, як мали б, тому йому гіршає досить швидко. Я застосовував деякі методи очищення в суботу вдень, але Віллові було надто боляче. Раптово його почало лихоманити, тоді в грудях виник ріжучий біль. Увечері нам довелося викликати швидку допомогу.