Ге Орій - Привіт із обітованої

Тільки-но підійшла до під’їзду будинку, як із другого поверху, де квартирувала, почула знайомий голосок. Мало не перечіплюючись за непомірно високі сходинки, помчала догори.

– Ой, горенько моє! Лінко!! Ну, товстуня безалаберна! – Аж руками сплеснула.

Її старшенька – півторарічна Настуся, сповзала по сходах, подужавши вже три східці.

– Куди ж це ти, бешкетнице, чимчикуєш? І де та закохана клімактерична дама? – Наталка підхопила малу – щасливо усміхнену, що побачила маму. – Ось я їй зараз задам! Як же вона буде нормально працювати, якщо навіть за дитиною не може вгледіти!?

У дверях зіткнулася з Ліною, завжди рожеве обличчя якої палахкотіло.

– Ой, Наточко! Я вже й на балкон, я вже й під ліжками: усі закапелки облазила… Де ж ти цю непосиду знайшла?

– Де, де! На вулиці спіймала! – сердито відказала Наталя, передаючи їй усміхнену Настю.

– Та, що ти таке кажеш? Ой, горенько! – здавалося стокілограмова здоровуля зараз гепнеться додолу.

– З такою нянькою, що хоч може статися. Юля там, у ліжку? Може, й вона вже десь чкурнула?

– Скажеш таке, півроку дитині… – ні трохи не ображаючись, відповіла Ліна. І, наблизившись майже в притул до Наталки, гаряче дихаючи, прошепотіла: – Там Машчин Василь приїхав. Сидить злий, надутий, мов той сич… Хоч би вона не разом із Льонькою прийшла, бо скандалу не обберешся. Ще ж і речі його не забрали з кімнати. Ой, що буде, якщо Василь помітить!?.

– Добре, розберемося. Занеси Настю і приготуй для дітей їжу, а я піду до Василя.

У кімнатці, яку займала Марія, крім великого ліжка, все було малогабаритне: починаючи з шафи, стола, тумбочки й закінчуючи телевізором.

Чоловік, що швидко підвівся від столу їй назустріч, був невеличкий, худорлявий, невиразної зовнішньості. «Тому-то вона звабила дебелого симпатягу Льоньку.» Та ці спостереження Наталка, залишила при собі.

– Здрастуйте, я Наталка. Так би мовити, за старшу у цій квартирі… А Маруся чекала вас завтра.

– А я вирішив зробити їй сюрприз, – похмуро відповів чоловік. – Що, невчасно? Вона думала, я її не відшукаю! Поїхала, та й по всьому! Я вже не кажу, що гроші, позичені для поїздки, треба повертати. За півроку хоч би вісточку подала…Видно, заміну знайшла… Нехай тільки з’явиться!…

– Ну-у, це вже ви даремно. Маруся з ранку до вечора на роботі. Куди там про щось думати. Приходить ледь жива.

Вона скосила погляд на шафу. – Так і є: угорі примостилася велика коричнева валіза з речами Леоніда. Цікаво, звернув на неї увагу Василь, чи ні?…

Її слова визвали у чоловіка криву усмішку.

– Еге ж, ледь жива. За двадцять років я добре її вивчив.

«От зараза! І чого вона оті одкровення повина вислуховувати? Неначе у неї своїх проблем не вистачає»…

– Васю, ви сюди – на екскурсію, чи працювати?

– На біса мені та екскурсія! Дома ні копійки немає.

– От і добре. Влаштуємо вас на роботу. Тут є одне непогане місце. І недалеко їхати. Прибирання офісу в одній фірмі.

Чоловік звів брови.

– Як це – прибирання!? Я, до речі, – інженер.

Наталка зреагувала миттєво.

– Івритом, ясна річ ви володієте? І маєте право працювати за фахом у цій країні?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.