Наталія Дурунда - До ніг твоїх я небо простелю…

— Ти вже ходив у кадри? — перервав тривожні думки Яніна Гоїн, який буквально влетів до кабінету. Ярослав різко зупинився і втупив у Гришу питальний погляд. — Я тільки-но звідти, — не чекаючи відповіді, продовжив Григорій. — Мене звільнено. Казали чекати повістки до суду. Що думаєш робити?

Янін — колишній працівник держбезпеки. Озвучувати свої плани і припущення, допоки ситуація не проясниться, не поспішав.

Раптом пролунав телефонний дзвінок.

— Марат Фархадович чекає Вас у своєму кабінеті, — почувся у слухавці голос пані Діни.

Нічого не пояснюючи колезі, Ярослав мовчки попрямував до шефа.

— Ти — найцікавіший екземпляр із усіх, хто працює у «Вавілоні», — почав Марат, коли той увійшов.

Рахімов не запропонував йому навіть присісти.

— Мій батько забезпечив тебе роботою, коли органи безпеки зовсім молодого звільнили без права на пенсію, — продовжив, не чекаючи відповіді. — Престижна посада, юридична практика, кар’єрний ріст, чимала зарплатня. Здавалось би, все людину має задовольняти. Та грошей мало не буває, правда?

Начальник юридичного відділу мовчав. На кінці темного тунелю, в який потрапив, здавалось, блиснуло світло. Інтуїція підказувала: якби керівник хотів просто вигнати його — цієї розмови не було б.

— Гроші, гроші… — продовжив начальник. Повільно встав із-за столу, підійшов до великого панорамного вікна. — Що робитимеш далі? — стоячи спиною, запитав?

— Якщо дозволите, компенсуватиму завдані збитки, — впевнено відповів Ярослав.

Він усе зрозумів. Марат не воюватиме з ним. Це не вигідно їм обом. Янін — сильний противник. У нього багато козирів на руках: знайомства у силових, правоохоронних і кримінальних структурах, великі кошти на рахунках. Якщо відчує, що йому прикручують гайки, може зважитися на останній крок — фізичне знищення молодого шефа.

Проте всі, з ким раніше співпрацював, уже давно втратили до нього інтерес. «Вавілон» більше їм не конкурент, тому немає потреби тримати зв’язки зі зрадником. Престижною роботою не забезпечать, бо не довіряють: зрадив один раз — зрадить ще. Зараз у ньому зацікавлений хіба що Марат. Адже конкуренти поки що вважають Яніна за свого. З таким же успіхом, як колись Ярослав працював проти своєї компанії, тепер може працювати й на неї. Тільки на цей раз зливатиме конкурентам ту інформацію, яку даватиме Рахімов.

— Я знав, що ми спрацюємося, — криво усміхнувся Марат. — Це взаємовигідно. Тільки основна умова — п’ятдесят відсотків украдених коштів повернеш на рахунки компанії. Решта нехай вважається твоїми чесно заробленими грошима. Це буде перший солідний дохід фірми за останні десять років. А ти ще собі заробиш на своїх старих «друзях».

Янін важко проковтнув слину. Вибору не було. Він і так майже сухим вийшов з води.

Підтримка Ігоря Красовського для Марата була безцінною. Після смерті батька це була людина, на допомогу якої Рахімов міг розраховувати кожної миті.

Саме Ігор, як справжній друг сім’ї, вселив молодому бізнесмену-початківцю віру в те, що і один у полі воїн.

— Дивлюся на тебе — і бачу Фархада, який не боїться починати, йти у невідоме, перемагати та ще й нести відповідальність за всіх, хто поруч. Дуже шкода, що тобі залишилися тільки крихти від компанії, яка колись твердо стояла на ногах. Але я вірю, що ти зможеш все покласти на свої місця. Повернеш «Вавілону» його велич і могутність. Всі побачать у тобі силу справжнього керівника.

Красовський останні роки копіював документи, що розкривали гнилу зрадницьку сутність Яніна та його поплічників, слідкував за тим, що відбувається у фірмі. Саме з його допомогою Марат зміг відновити колишній порядок, виявити злочинців, пройти через пекло судів, наповнити банківські рахунки компанії.

Щоб усе виправити — знадобилось більше п’яти років, але про «Вавілон» знову заговорили. Колишні партнери повірили Маратові. Відновилось будівництво по заморожених архітектурних проектах. Фірма, дякувати Богові, процвітала.

Марат працював на повну, не жаліючи сил. Здавалось, він жив на роботі. Світло у його кабінеті не згасало до пізньої ночі.

— Ти себе зовсім не бережеш, — нарікала мати, коли син інколи заходив на вечерю й залишався у неї ночувати. — Часи, коли була необхідність усе тотально контролювати, минула. У тебе працюють розумні та вірні люди. Вони не підведуть. Чому не відпочинеш? Не подумаєш про особисте життя?

Відносини між сином і матір’ю налагодились нещодавно. У переломний період вона не підтримала його. Вважала всі радикальні зміни, запроваджені ним, фатальними для компанії. Жорстко критикувала усі новаторські рішення. Це призвело до того, що син остаточно віддалився: позбавив її права голосу в раді директорів, як таку, що не володіє достатньою кількістю акцій, відібрав право підпису. Вона лютувала, готова була воювати з власною кровинкою. Та Марат не зламався. Дав зрозуміти, що не відступить і по-старому вже не буде. Або так, як каже він, або наслідки будуть плачевні для усіх без винятку, навіть, якщо мова йде про рідну матір.