Наталія Дурунда - До ніг твоїх я небо простелю…

Усі розуміли, що влада на фірмі міняється і вона вже не буде формальною. Не запросивши свою матір, молодий керівник дав зрозуміти, що не буде більше виконувати роль весільного генерала.

Присутні шепотілися.

Раптом двері шумно відчинилися. До зали енергійно увійшов Марат. Він наче змінився за останні кілька місяців. Відпустив акуратну борідку, змінив зачіску, темно-сірі сердиті очі випромінювали рішучість, сильний характер, вольову натуру.

Впевненими кроками підійшов до свого місця. Зупинився. Обійшов усіх важким, гнівним поглядом. Мовчки сів.

— Чотири роки наша сім’я довіряла вам, як рідним, — почав без усіляких там привітань. — У ваші руки ми віддали справу нашого життя. Ви були тими людьми, хто вирішував, що для компанії вигідно, а що потягне її на дно, — говорив повільно, виважено, з чітким наголосом на «ви». — Ви вибирали напрямок, у якому рухатися далі, і ось… Ми на кінці шляху, — продовжив після короткої паузи.

Запанувала мертвотна тиша.

Здавалося, начальник не говорить, а у дзвони б’є. Хоч голосу не підвищував, але кожне його слово било по вухах присутніх, як удар об чугун.

«Ситуація точно, як перед грозою» — блиснула у голові Яніна логічна думка.

— Ви говорите так, ніби ми уже збанкрутували, — порушив тишу чийсь голос.

— Ніби?! — зиркнув у бік промовляючого, наче стріли з очей викинув. — Ми не ніби!!! — закричав на весь голос Марат. — Ми і є банкрути! На рахунках фірми — сльози, порівняно з тими коштами, які необхідні для покриття наших фінансових зобов’язань! Навіть уявити важко, як за такий відносно короткий період можна було все звести нанівець!!! Зате на ваших рахунках… — підозріло скосив очі, які від люті геть потемніли, у бік Яніна, — такі доходи, неначе фірма процвітає.

— Ми можемо усе пояснити, — не витримавши пекучого погляду, спробував виправдатися Ярослав.

— Нащо мені пояснення? — саркастично посміхнувся Рахімов. — Це якось допоможе в ситуації, що склалася?

Янін мовчав. Зараз це було краще. Очевидно, що шеф налаштований радикально. Нічого викликати на себе зайвий вогонь.

— Я й без пояснень розумію, чому так сталося. Деякі наші працівники, які підписували в угоді про прийняття на роботу зобов’язання зберігати комерційну таємницю, працюють на наших конкурентів. Доказів, що я зібрав, абсолютно достатньо, щоб зустрітися з ними в суді за умисне доведення фірми до банкрутства та розкрадання коштів. Їм буде висунута вимога щодо відшкодування збитків, завданих компанії.

— Дивлячись, що ви вважаєте доказами, — озвався Андрій Порожницький.

— Список осіб, які підлягають негайному звільненню, вже у відділі кадрів, — продовжив начальник, ніби й не почув репліки. — Позови до суду направлені. Наша співпраця із запроданцями і злочинцями продовжиться у зовсім іншій площині. До речі, — нарешті звернувся до Порожницького, — ваше прізвище у цьому списку також є.

— Та, та ви що? Мене п-підозрюєте? — раптом заскавучав, як дворовий собака на морозі, юрист. — Я ні в чому не винен. Хіба я один тут такий? Ми всі винуваті, якщо чесно розібратися. Але не в тому, що продавали інформацію, хіба може помилялися щодо вибору партнерів. Та, щоб отак — відразу в суди? Це несправедливо! Я сам буду подавати позов про незаконне звільнення!

Марат злегка кивнув головою в бік охоронця, що стояв біля дверей зали засідань. Той підійшов до Порожницького і допоміг йому покинути нараду.

— Але життя триває, — продовжив керівник, наче й не помітив, інциденту, який щойно відбувся. — Я знаю, як повернути фірмі колишній імідж. І працюватиму над цим питанням з тими людьми, кого виберу сам. З рештою — боляче попрощаємося, — твердо завершив.

На цьому різко піднявся і вийшов із приміщення.

Мов обпечений метався по своєму кабінету Ярослав Янін. Не ходив, а бігав, стиснувши голову руками. Прекрасно розумів, що кожне слово нового шефа в першу чергу стосується його. Саме він співпрацював з конкурентами «Вавілона» після Фархадової смерті. Зводив усі досягнення фірми нанівець, розчищаючи шлях на ринку архітектурних послуг маловідомим компаніям. За це отримував немалі хабарі. Разом з Григорієм Гоїним писали липові висновки щодо недоцільності укладення контрактів з успішними замовниками. Натомість пропонували провальні проекти, які тягли за собою великі збитки.

«Висновки! — раптом, мов грім серед ясного неба, пролунало у голові Яніна. — Вони спеціально не зберігалися у папках, де підшиті всі документи по відмовних проектах! Гоїн повинен був своєчасно замести сліди… О-о! Хто знає, що Марат познаходив? Я пропав!»