Йоанна Фабіцька - Шалене танго - істеричний роман

— Слухайте, може, ми трохи поїмо, га? Мені трохи недобре, у тебе є щось перегризти?

Не очікуючи відповіді, Сара з Улею заходилися нишпорити по шафках, але знайшли тільки почату пачку порошку для печива.

— Навіщо тобі це, у тебе ж духовки немає! А Гуцьо взагалі їсть щось? У тебе ще дитину відберуть, алкоголічка нещасна!

Уля глянула на Ядзю так, як дивляться гіперактивні релігійні пенсіонерки на журналістів, ніби забула, що її внесок у кількість спожитих подругою алкогольних напоїв був доволі солідним. Проте материнський інстинкт переміг, і Уля заявила, що забере Гуця на якийсь час до себе.

Ядзі взагалі-то було однаково. Вона знову заціпеніла. Власне кажучи, Ядзя могла так просидіти наступні двадцять років. Час від часу лише запитувала себе, як це сталося? Адже вона виразно відчувала, що Ципріян протягом останніх тижнів змінюється, стає відвертішим, ніжнішим та уважнішим. Траплялися такі хвилини, коли обом здавалося, що вони надзвичайно зблизилися, ближче вже не буває. Неначе в них на двох одне дихання. І раптом довідуєшся, що все це — лише спритна містифікація? Це неможливо… А як же тоді жіноча інтуїція, котра підказувала, що вони були знайомі завжди, а їхні кармічні буття перепліталися протягом тисяч років?

— У мене ідея, зараз подзвонимо.

Сара, вдивляючись в екран телевізора, увімкненого на каналі «Твоя ворожка ТВ», швиденько набрала номер. На екрані озвався прилизаний тип із щурячою мордочкою:

— Ал-ло-о-о, у нас наступний гість. Я ворожбит Арманд, нехай світло провадить тебе…

— Слава праці, ми хочемо дізнатися, чи воно має сенс? Бо зараз, коли ситуація ускладнилася, тобто з'ясувалася…

Уля видерла в Сари слухавку й перейняла ініціативу.

— Отож бо й воно, що не з’ясувалася, бо тепер узагалі нічого невідомо, то може, ворожбит Арманд сказав би нам щось, або, може, його кіт…

— Або куля! — дівчата перекрикували одна одну, а приголомшений ворожбит спантеличувався чимраз більше.

— Зараз, хвилинку. Йдеться про мужчину?

— Провидець! — Сара з Улею зарепетували на цілий будинок. — Ядзька, ходи сюди-и-и! Розкажи йому, що сталося!

Ядзя мляво взяла трубку, подумавши: однією дурницею більше, однією менше, гірше однаково не буде.

— Доброго дня.

— Швидше, бо зараз припиниться зв’язок, — поквапив її спец у галузі передбачень. — Назвіть ваше ім’я.

— Ядвіґа…

— Ім’я мужчини! — Арманд нетерпляче засичав, аж йому з вуха випала крихітна слухавка, але обличчя ворожбита негайно знову набуло янгольського й натхненного виразу.

— Я не можу назвати, усі здогадаються, це ж прямий ефір… — Ядзя рішуче відмовилася.

Провидець підняв погляд до стелі.

— Ну, принаймні дату народження.

— Я не знаю…

— Знак зодіаку!

— Не знаю…

— То ти зв’язалася з мужиком, про якого нічого не знаєш??? А якби він тобі дитину зробив? — Ворожбит аж нетямився від обурення. — Ну-у-у, це вже занадто! Я про все можу розповісти: минуле, майбутнє, сьогодення, але, до біса, мені потрібна бодай мінімальна інформація! Так неможливо працювати!

— Ха-ха-ха-ха! — Ядзю страшенно розвеселив цей очевидний факт. Звісно, що так! Як можна лягти з кимсь у ліжко й навіть не знати, у якому знакові в нього асцендент, не кажучи вже про Сонце в момент народження?!

Ядзя з Улею аж душилися від сміху, тим часом Сара, наче яструб, удивлялася в Арманда, який нервово тасував карти.

— Зараз, зараз… здається, я тебе звідкись знаю…

У чоловіка легенько сіпнулася права брова, проте він розтягнув вуста у вимушеній посмішці.

— О-о-о, я дуже популярний, у мене багато…

— Уже знаю! — безпардонно перебила його Сара. — Осінь 2004, рунічні курси. Ти тоді до всіх дівчат чіплявся, Міреку.

Почувши своє справжнє ім’я, Арманд почав істерично махати руками операторам.

— …і нарешті, тобі вдалося підчепити таку собі гладку Каську з Катовиць.

Екран замерехтів, а потім з’явилася реклама.

— От блін! Так зі мною вчинити! — Сара ковтнула вина із пляшки. — І чого він стидається? Усі ми люди… Гаразд, краще давайте подумаємо, що робити з фіналом? Ви мусите репетирувати.

Ядзя сиділа на унітазі з відчиненими дверима туалету, одночасно розмовляючи з подругами. Замислилась над відповіддю, а тоді блискавично прийняла остаточне рішення.

— Не мусимо. Я просто не танцюватиму.

— Ти, певне, жартуєш!!! Не можна так, ти задалеко зайшла!

— На жаль, не туди, куди мені хотілося… — Ядзя насилу підтягнула труси, бо дві божевільні подруги шарпали її на різні боки.