Аисс Виал - У полоні переконань

Дівчина, дійсно, билася в лихоманці. Адам, піднявшись до неї в кімнату, доклав руку до чола хворої і тут почув її благання в нестямі: «Містер Сент-Джон, прошу вас, не мучте мене … дозвольте побачити матінку … залиште мене … я можу йти сама … мені не потрібен доктор … залиште … залиште … »

Сент-Джону стало ніяково, йому стало шкода дитя, згадавши їх першу і подальшу зустрічі, він уявив, яке враження залишив про себе у дівчини, очевидь, він злякав її.

Граф не став зволікати і, як і обіцяв, привіз доктора Уоррен, правда, вже на світанку (останнього було нелегко знайти: він був у тяжкохворого). Розшукуючи Уоррена, Сент-Джон подумав про те, що слід вести себе м'якше з Анджеліною, хоча б до його від'їзду в Вест-Індію. Луїзу він попросить обережно довідатися про життя Діани і її дочки, адже Адам зовсім нічого не знає про них. Нехай Луїза підготує дівчину до думки про благо її перебування в пансіоні. Розвіє її тривогу метушнею до прийому, яка (він був в цьому впевнений) є кращими ліками для юних леді. Тим часом він владнає всі справи в столиці, особисто відвезе після прийому в графстві міс Лур'є в пансіон шляхетних дівчат і буде готовий надовго покинути Англію.

Місяць минув непомітно для Сент-Джона, до прийому все було готово. Він ще раз обійшов критичним поглядом свій бальний зал. Як давно тут не влаштовувалися прийоми, не кружляли в танцях сліпуче ошатні пари, не лився заразливий сміх гостей і господарів! Як сталося, що він, Адам де Сент-Джон, знаючи причину такого тривалого забуття графського палацу, раптом дозволив все змінити заради цієї дівчинки – нехай навіть дочки Діани? Раптом він мимоволі згадав приголомшливий погляд міс Лур'є, що вперше побачила кілька днів тому його маєток:

– Напевно, місіс Сент-Джон щаслива: жити в такому казковому місці на землі, – з щирою безпосередністю вимовила вона, коли вони в ландо під'їжджали до графства Сент-Джона.

– О, душко, містерові Сент-Джону ще слід ощасливити одну з леді стати місіс Сент-Джон, – чарівно засміялася Луїза Дені, запобігливо і улесливо дивлячись на Адама, який їхав верхи нарівні з їх екіпажем.

Дівчина зніяковіла від своїх необдуманих слів. Ще більше здивувалася вимовленому Луїзою Дені. Вона була впевнена, що саме дружина Сент-Джона проти її перебування в графстві. Тепер вона розуміла, як містерові Сент-Джону самому обтяжливе його опікунство, ця новина пояснила його владне бажання відправити її скоріше в пансіон.

Анжеліна гірко зітхнула. Для неї цей місяць був випробуванням не з легких. Інше життя – без матері, в чужому містечку, вона тільки стала звикати до усього нового. Дійсно, з Софі вони стали близькими подругами, з нею вона довго розмовляла, ділилася думками, дитячими спогадами. Луїзу вона побоювалася, розуміючи, що все сказане може бути не так передано містеру Сент-Джону. Іноді місіс Дені здавалася їй нещирою, Анжеліна часто крадькома ловила на собі її оцінюючий погляд. Одного разу вона випадково почула фразу, кинуту Луїзою в розмові з найкращою подругою:

– З появою цієї дівчинки Сент-Джон майже не буває у нас …

Проте у присутності Софі або опікуна вона була м'якою, лагідною, турботливою і веселою, робила все можливе, щоб юні леді впевнено себе тримали на майбутньому прийомі. Змучила Анжеліну то тривалими поїздками до модистки, то частими прогулянками в місцеві крамниці за покупками до майбутньої урочистості, запевняючи в тому, що Сент-Джон чітко дав зрозуміти, що відтепер дівчина повинна відповідати прізвищу Сент-Джон.

Але одна їхня спільна поїздка, в Уоррен-Хаус, справила особливе враження на міс Лур'є де Сент-Джон. Завдяки старанням доктора Уоррена, вже через тиждень після приїзду Анжеліна почувала себе абсолютно здоровою. На останньому огляді міс Лур'є він негайно нагадав дамам особняка Луїзи Дені про своє запрошення до себе. І юні леді в супроводі Луїзи відвідали володіння доктора Уоррена. Воістину сад Уоррен-Хауса був чудовим, його оранжерея майже не поступалася оранжереї графства Сент-Джона. У ній можна було заблукати. Ще однією окрасою володінь Уоррена був невеликий ставок, на спокійних водах якого величаво плавали білі лебеді.

Поки Луїза намагалася цілком заволодіти увагою доктора Уоррена, Анжеліна, слухаючи життєрадісну Софі про майбутній прийом, милувалася краєвидом і ловила себе на невеселої думці про те, що хотіла б швидше залишити сімейство Дені, оскільки боялася прив'язатися до Софі ще більше. Дівчина відчувала страх, що, скуштувавши принади розкішного життя, вона буде безупинно нудьгувати в пансіоні. З задумливого стану її вивело питання господаря Уоррен-Хауса: