Аисс Виал - У полоні переконань

– Радий нашому знайомству. Ви дозволите поцілувати вашу руку на прощання?

Анжеліна боязко простягнула руку.

– Рахуватиму дні до нашої зустрічі, – тихо прошепотів Уільям, цілуючи її зап'ясток.

Анжеліна опустила очі, було незручно, його могли почути господиня та її донька. Ніхто ще не чинив їй настільки явних знаків уваги. Вона не знала як поводитися.

Залишившись одна, Анжеліна довго думала про пережитий день. Готуючись за допомогою Марі до сну, дівчина тривожно намагалася уявити собі своє подальше життя, але в пам'яті спливали обривки почутих сьогодні фраз: «Я не запрошував Вас. Це була остання воля вашої матері … »,« Ви якийсь час поживете у неї, поки я не вирішу, що робити далі … »,« Ні про що не хвилюйтеся. Сер Сент-Джон про все подбав … ». Лише чарівне зілля доктора Уоррена зробило свою справу – дівчина, нарешті, міцно заснула.

Графство Сент-Джона останнє десятиліття майже не приймало гостей, на те були вагомі причини, про які добре пам'ятав Адам Сент-Джон. Граф в міру потреби влаштовував прийоми в своєму лондонському особняку. Однак догляд за палацом графства, а розміри будови змушували називати його саме так, був найретельнішим. Велика кількість слуг не давала обрости йому павутиною або покритися навіть легким шаром пилу, аж до горища. Зізнатися, слуги не боялися роботи, навіть навпаки старанно виконували її, тому що були дуже вдячні господареві, оскільки той, не відмовляв нікому в працевлаштуванні і оплачував сумлінну працю щедро, по справедливості. Кожного зі слуг він знав по імені, і часто їх проблеми вирішував самостійно. Якщо комусь з них доводилося раптом з поважної причини покинути його як работодавца, то граф надавав найкращі рекомендації.

Увечері того ж дня, після ділових зустрічей і чергового відвідування боксерського клубу (граф серйозно захопився тренуваннями цього виду спорту, починаючого входити в тодішню моду аристократії), Адам сидів у своєму кабінеті, розглядаючи рахунки і уважно перечитуючи кореспонденцію. Справи його йшли в гору. Приємні новини від повіреного з Лондона змусили Сент-Джона посміхнутися, що не властиво було його манері останніх десяти років. З деяких пір він не любив виявляти свої емоції і почуття навіть наодинці з собою.

Отже, найближчим часом його чекала тривала поїздка в Вест-Індію. Залишається завершити декілька угод і дати розпорядження повіреному і керівнекові маєтку.

Сент-Джон, незважаючи на свій титул графа, не соромлячись, вів уже кілька років спосіб життя, більше нагадує торгового дилера. Беручкий, внутрішньо незалежний, цілеспрямований, здатний володіти собою, цінуючий час, такий, що непогано примножив (на заздрість багатьом) свій і так немаленький статок, він досяг чималого. Здавалося б, що такому іменитому аристократові не вистачає? Про те знав тільки Сент-Джон.

Залишилося не вирішеним тільки питання про його підопічної. Він до останнього дня не міг остаточно визначитися з долею дівчини. Спочатку він розраховував на допомогу Луїзи. Але зараз він, явно, сумнівався, чи варто було залишати їх одних, без нагляду. Знаючи Луїзу: її любов до балів, частим візитам з приводу і без до місцевої знаті, мало приємною Адаму, він не впевнений був, що це піде на користь дівчині. Його швидкий від'їзд надиктував єдине правильне рішення – відправити Анжеліну в пансіон шляхетних дівчат до двадцяти одного року. За два місяці до повноліття, слід її представити суспільству і знайти, нарешті, гідну партію. Його совість буде чиста – воля покійної буде виконана – у дівчини буде все, що необхідно.

З твердою рішучістю він відправився до сімейства Дені. Візит його був пізнім, як він і очікував. Будинок спочивав. Лише Луїза його терпляче чекала в сліпучому домашньому вбранні. Адам поцікавився здоров'ям дівчини і повідомив про наміри, що стосуються підопічної, чим засмутив господиню будинку. Але ще більше її засмутила вимушена тривала поїздка Сент-Джона. Адам, як і багато чоловіків, не терпів жіночих сліз. Щоб якось відвернути Луїзу від сумних думок, він дозволив влаштувати невеликий прийом з нагоди прибуття Анжеліни у себе в маєтку, організацію якого повністю довірив Луїзі. Їх інтимна розмова проходила біля каміна в малій вітальні, куди несподівано попросилася увійти Марі.

– Мадам, у міс Лур'є сильний жар, вона неодноразово промовила ім'я містера Сент-Джона в маренні, – боязко доповіла покоївка.

Луїза розгубилася і, не приховуючи досади про щойно принесену Марі звістку, яка порушила її з Адамом усамітнення, несхвально висловилася з приводу хворобливості дівчинки. Адам, підвівшись з крісла, вирішив сам зробити висновок про стан дівчини і, якщо знадобиться, особисто доставити лікаря в таку пізню годину.