Аисс Виал - У полоні переконань

В саду лорд Корнуолл без угаву розповідав про своїх дочок, які в цей час подорожували по Європі в пошуках нових вражень, женихів і пригод. Видно було, що він по ним нудьгував, а миле і довірливе обличчя Анжеліни, зізнався він, нагадало йому про них. Він так багато міс Лур'є про дочок повідав, що їй здавалося, що вона їх знає вже дуже давно. Лорд пообіцяв при першій же можливості познайомити міс Лур'є де Сент-Джон з його крихтами, як він їх ласкаво називав.

Залишок вечора Анжеліна намагалася уникати зустрічей з доктором Уорреном, як би це було їй не сумно. Їй не хотілося псувати відносини Уоррена з містером Сент-Джоном, адже вона все одно скоро надовго відправиться в пансіон, і, безсумнівно, про неї швидко забудуть. Незважаючи на невимовний смуток, що охопив її, вона, щоб не докучати своїм пригніченим настроєм графа ще більше, намагалася не пропустити жоден танець, тим самим мимоволі набуваючи все більше шанувальників і добрих знайомих, в особах ж жіночої статі, не підозрюючи, – ревнивих заздрісниць.

І все ж уникнути відвертої розмови наодинці з Уорреном не вдалося. Лише згодом вона дізнається, що допомогти в цьому доктору погодилася навіжена Софі, яка в той момент відволікала черговими примхами і пустощами містера Сент-Джона і свою обурену мати.

– Ви уникаєте мене, міс Лур'є! – схопивши ніжно за руку, прошепотів схвильовано Уоррен, стрімко захоплюючи її на терасу, ризикуючи бути поміченими надмірно цікавими. – Я чимось образив вас? – спантеличений задав він простодушне питання, коли вони були вже одні, лише на іншому краю майданчика виднілися силуети таких саме, які шукають затишного усамітнення.

– Доктор Уоррен … – повільно і невпевнено почала виправдовуватися Анжеліна.

– Уільям, – м'яко виправив він, – хіба ви забули? – з сумом запитав доктор, не відриваючи від неї докірливого погляду. – Я знаю, що не маю права вам це говорити зараз, – побачивши неприкрите занепокоєння дівчини і то, як вона намагається тактовно вивільнити свою руку, він трохи послабив свою хватку, поспішно продовжуючи: – Не бійтеся, я не скажу того, що вас може образити або скривдити. Ви вільні мені нічого не відповідати, але я хочу, щоб ви знали, що заволоділи моїм серцем, що мені необхідно вас бачити, чути! Я розумію ваш скрутний стан і знаю, що вас скоро відвезуть в цей злощасний пансіон, але це не надовго! Прошу вас, – з благанням у голосі не зупинявся збуджений Уоррен, – дати мені дозвіл вам весь цей час писати, якщо ви відповісте, хоча б раз на мого листа, знайте – ви зробите мене найщасливішою людиною на світі! – він зупинився, явно, схвильований в несміливому очікуванні відповіді.

Серце Анжеліни гулко билося, їй здавалося, що його прискорене биття чутно і завмерлому в ту мить Вільяму. Вона не знала, що відповісти і як себе повести. Його невблаганний і палкий погляд приводив її і далі в душевне сум'яття. Вона імпульсивно посміхнулася, мимоволі озирнулася і тихо прошепотіла:

– Я буду рада мати такого друга, як ви! Пишіть мені!

Вона різко і по-дитячому поцілувала його в щоку і, не давши Вільяму отямитися, стрімко побігла в бальний зал. Можливо, потім вона і буде себе картати за необдуманість свого вчинку. Але в ту мить, вона сяяла, їй так необхідно було відчувати себе коханою, комусь потрібною. До того ж Уільям був дуже м'яким, добрим, і таким славним!

Залишившись в світі зовсім одна, незважаючи на несподівану появу опікуна, який, ясна річ, буде турбуватися про її майбутнє (тільки так, як він вважає за потрібне), вона зрозуміла, що їй необхідна саме споріднена душа. Спочатку вона думала, що знайде її в Софі, але з часом переконалася, що дівчина, в якійсь мірі використовує її, і що та, зі своїм завзятим, непостійним і сильним характером не стане дорожити дружбою, як це робила б Анжеліна.

Анжеліна не звернула уваги на те, коли втомлені гості почали роз'їжджатися по домівках, вона так завзято уникала зустрітися поглядами з Уільямом, намагаючись триматися Луїзи і Софі. Інстинктивно вона не дивилася і на містера Сент-Джона, побоюючись видати свої невимовно нові почуття, викликані бесідою з Уорреном. На щастя, з ним жваво підтримував ділову бесіду його компаньйон, лорд Корнуолл.

Вільям не став спокушати долю і шукати нових зустрічей, окрилений її позитивною відповіддю, на прощання він лише потайки передав через Софі коротку записку з щирими словами подяки.

Анжеліна в останній раз неспішно прогулювалася по садибі Луїзи Дені, стискаючи в руці вчорашню подячну записку Уільяма. Вона знала, що сьогодні опівдні за нею заїде містер Сент-Джон, щоб відвести в пансіон. Софі була покарана за неналежну поведінку на балу, і їй було заборонено виходити зі своєї кімнати. Тільки рано вранці їй було милостиво дозволено попрощатися з міс Лур'є. Анжеліна відчувала за собою провину, і, хоча знала, що для Софі це порядок життя – без витівок вона не може існувати – їй стало шкода дівчину. Прощаючись, Софі обіцяла неодноразово відвідувати, з дозволу матінки, Анжеліну в пансіоні. А канікули вони будуть проводити разом, якщо дозволить містер Сент-Джон. Ще довго вони обнімалися, а під кінець Софі на доказ справжньої дружби присягнулася тримати в таємниці її зв'язок з Уільямом. Вона навіть сьогодні намагалася під приводом поганого самопочуття підлаштувати їм зустріч, але Луїзу нелегко було провести.