Прохолодна вода Сухого Кагамлика лагідно торкнулася оголених ніг Ганнусі й, вдоволено прошелестівши, відступила назад. Ганнуся задерла голову догори, підставила обличчя сонцю, яке торкнулося її теплом, і радісно посміхнулася. Завмерла на деякий час, вдивляючись у пронизливо-блакитне, зовсім як її очі, небо. Навіть не повертаючись у бік ферми, вона знала, що там, біля розгалуженої гіллястої верби, причаївся, застигнувши, агроном Павло Гребенко. Вона кожною клітиною свого молодого тіла відчувала жадібно-напружений погляд очей і від того почувалася якось незвично. Та і як ще могла почувати себе вісімнадцятирічна дівчина, на яку посеред ватаги ще зелених та безвусих хлопчаків, що настирливо домагались її уваги, звернув увагу справжній чоловік. Агроном Гребенко до Пирогів прибув не так давно, десь з півроку тому, й приїхав він не сам, а з галасливою дружиною, хворобливою дитиною років двох і тещею, яка була завше невдоволена усім та усіма. Ганнуся ще пам’ятала, як усі дівчата села ходили біля контори, аби тільки оком поглянути на красеня-агронома, який мав і поставу, і зовнішність дуже примітні. Чого тільки були варті очі його, пильні та уважні, у глибинах яких ледь-ледь вгадувалося щось таке, що непокоїло, вабило слабкі серця жіночі, ще такі молоді та неміцні. Ганнуся до ватаги отих занепокоєних дівчат спершу не приєдналась, бо поталанило їй набагато більше. Агроном оселився поряд у хаті, у якій раніше жили Брегеди, котрі не забажали віддати до колгоспу свого господарства, і за те їх вислали до Сибіру. Вона спершу не звернула на нього уваги, а от весною, коли повезли їх на лани, де крутився весь час новий агроном, щось таке між ними сталося, чого Ганнуся й сама не могла втямити. Жартуючи з дівчатами, заливаючись своїм веселим та дзвінким сміхом, стала вона помічати на собі довгі, замислені погляди кремезного агронома, від чого робилося їй і дивно, і приємно, бо помітив її чоловік, за яким потай зітхали майже всі дівчата, відчайдушно заздрячи гостроносій, галасливій Галині, його дружині. Щоправда, на початку вона ще відвертала від нього гордовиту голівку, павою пропливаючи повз високу та широкоплечу постать Павла Гребенка, але з часом мов якийсь бісик штовхав її кинути на нього то один погляд, то інший, бо ж кожна жінка хоче, щоб перед нею схилялись чоловіки. І чомусь наявність в агронома галасливої Галини її не надто бентежила.
Поглянувши знову на воду та зачепивши краєм ока застиглу постать агронома, Ганнуся ледь помітно посміхнулася й раптом, стрімко та несподівано, кинулася в прохолодну, але таку приємну в спекотний день воду, а потім попливла, відчуваючи, як свіжість води огортає її спітніле та запорошене тіло. Сягнувши середини річки, вона повернула назад, намацала босими ногами замулене дно річки і повільно вийшла з води на берег, густо порослий яскраво-зеленою травою, вдаючи, що не помічає Гребенка, що майорів уже біля молодої берізки, зовсім поряд. Вона зупинилася біля бузкового куща, на якому покинула одяг, і, перекинувши товсту чорну косу через плече, почала витискати з неї воду. І за хвилину біля неї впала довга тінь.
— Здоровенька була, сусідонько, — пролунав зовсім поряд, над самісіньким її вухом, трішки глухуватий голос Гребенка. Ганнуся зойкнула тихенько, з вічним жіночим лукавством вдавши, що поява його для неї була несподіванкою й налякала її, ніжне дівча, а потім стрімко обернулася, ударивши косою агронома по його сорочці. Він стояв зовсім поряд, затуляючи від неї яскраве сонячне проміння, нависаючи дубом кремезним, поглядом обпікаючи лице, молоде та чорноброве, з ясними зорями очей блакитних, прямим носиком та достиглими вишнями червоних вуст. І щось ворухнулося в Ганнусі від того погляду, зробилося водночас і гаряче, і трішки зимно. Ледь помітно пригасивши сяйво очей довгими та густими віями, вона мовчки дивилася на лице його, чимале та добряче відгодоване, зі світлими густими бровами, прямим носом і чітким ротом.
Потім Ганнуся опустила очі й прошепотіла:
— Доброго дня!
Ніяковості та хвилювання перед цим молодиком вона не відчувала, а от цікаво було, що ж він далі вчинить? Адже білий день, десь за деревами гуде своїм життям село, гомонять люди, і будь-якої миті з боку села чи ферми може з’явитися чия-небудь постать… Ні, Ганнуся зовсім не боялася Гребенка, а цікаво було, що ж він скаже, на що буде здатний, позаяк наважився підійти та заговорити з нею, чого раніше ніколи не траплялося. Вона запитально глянула на нього, а Павло збентежено відступив на один крок, а потім пробурмотів так тихо, що Ганнуся не зрозуміла його слова.
Читать дальше