У Космосі!
Над Землею!
І хоч поплив лише на довжину фала, а здавалося, що пливе над усім білим світом, над минулим Землі, над її сьогоденням та майбутнім.
Пливе над материками й морями і раптом чує в навушниках урочистий голос Командира:
— Я — “Алмаз”! Людина вийшла в космічний просстір! Знаходиться у вільному плаванні! Я — “Алмаз”! Людина вийшла…
В ту історичну мить вільного плавання над безоднею Космонавт ніяк не міг збагнути: хто ж то вийшов у космос, про що схвильовано передає Командир?
А під ним був Крим. На дні безмежної порожнечі. Обриси півострова були такими чіткими, що Космонавт упізнав Цемеську бухту.
Роздивляючись Крим, він згадав про ті побоювання, які чув перед польотом: а раптом психіка людини не зможе впоратись із відчуттям безодні, що розверзнеться перед нею? Раптом виникне страх перед прірвою? Раптом…
Космонавт посміхнувся — які страхи? Радість, збудження, захват охопили його над тією безоднею.
І бачить Космонавт, як Землею весна йде — з півдня на північ. Звідси, із недосяжної висі, видно, як біле поступається місцем чорному, зеленому. Весна йде? Красна йде! І здалося Космонавтові, що це не просто та весна, про яку в словниках зазначається: “пора року між зимою і літом”. Ні, то йде Весна Людства, того Людства, яке щойно зробило перший крок у Космос, перший у мільйоннолітній ході, від далекої зорі зародження життя у пітьмі віків до зірок у небі.
Він плив над Землею, а під ним на північ поспішала весна.
Над Уралом Космонавт зненацька почав перевертатися на перекрученому фалі: то в один бік, то в другий. Але остраху чи побоювання не відчував, була радість і був захват, що Землею — прадавньою і вічно юною голубою планетою — іде Весна Людства!
Розкрутивши фал, він поплив до корабля.
І корабель вразив Космонавта не менше, аніж Земля і зорі: срібний, величний, з вусами антен, із сонячними блискітками — справжній зоряний фрегат! Від повноти щастя і захвату захотілося навіть випробувати корабель на стійкість. І він хитнув його — раз і вдруге. Виявилося, що корабель можна легко розкачати поштовхами!..
Космонавт засміявся у скафандрі й знову поплив від корабля.
І була тиша. Абсолютна, ні з чим не зрівняна тиша, якої немає на Землі.
Він відчув у тій тиші биття власного серця і шум дихання. Відчув ніби збоку. І здалося, що то дихає Всесвіт.
І був день як день — звичайний, березневий, нічим не примітний. І там, далеко внизу, на голубій планеті, ніхто у ті хвилини і гадки не мав, що в Космосі, над Землею, пливе людина. Перша і вперше за всю мільярднолітню історію планети людства.
Ще двічі Космонавт відходив од корабля і повертався до нього, до срібного зоряного фрегата з вусами антен. У шлюз він заплив головою вперед (хоча за інструкцією мав зайти ногами, але те, що виходило на Землі, під час тренувань у барокамері, не вийшло в Космосі, бо скафандр після вільного польоту став “не той”), там розвернувся і вже ногами — в корабель, прямо в крісло.
Це вже було над Єнісеєм.
І була перша людина у відкритому Космосі рівно 12 хвилин, ті 12 хвилин, що варті цілого життя, яких не кожному з землян вдається діждатися бодай раз на віку. То були перші зоряні хвилини людства, що з часом перетворяться на години, дні, тижні, місяці, роки, десятки років.
— Попутного тобі сонячного вітру, Людино!
На землі, як тільки Космонавт зняв шолом, Головний, хитро примружившись, зненацька запитав весело:
— Що я тобі сказав перед стартом? Ну, що?
— Вийти і зайти, — відповів щасливий Космонавт.
— А ти згадай краще.
І Космонавт згадав: “Попутного сонячного вітру”. Головний засміявся.
— Ось тепер усе правильно.
І на своїй фотографії написав Космонавту на згадку про той незвичайний день: “Хай усе життя тебе супроводжує попутний сонячний вітер!”
На Космодромі квітли тюльпани.
То був звичайний березневий день, день, коли планетою Земля йшла Весна, зоряна Весна Людства.
2. ІЗ ДОСЬЄ КОСМІЧНОГО ЦЕНТРУ ЗЕМЛІ
Справа № 245/08 — “Геліос”.
Другий Космофлот Землі.
Фонд 138/49
ПРОТОКОЛ 10
загального зібрання членів екіпажу “Геліоса”.
6-й рік польоту.
18 березня 2115 року
за земним літочисленням.
Кают-компанія лайнера.
1. СЛУХАЛИ: повідомлення Командира лайнера про відкриття радіоастрономом “Геліоса” Русланом Булат-Беком нової планети в системі зірки А (сузір’я Центавра).
— Товариші! Друзі! Колеги! Земляни мої дорогі! Шість років ми, врізуючись у безкінечну ніч Простору, летимо до сузір’я Альфа Центавра на пошуки планети, придатної для життя людей. Нас чекає ще один рік падіння в космічну прірву, і лише тоді нарешті завершиться наша гігантська парабола.
Читать дальше