Стефені Маєр: Затемнення

Я перервала його:

— Можна одразу до суті, тату? Що ти хочеш сказати — конкретно?

— Гадаю, що заради свого хлопця, Белло, тобі не слід нехтувати іншими друзями, — суворо мовив він. — Це не дуже гарно з твого боку, і до того ж, на мою думку, твоє життя було б зрівноваженішим, якби ти знайшла в ньому місце для інших людей. Те, що сталося минулого вересня…

Я здригнулася.

— Так от, — сказав він, наче обороняючись. — Якби в тебе було інше життя, окрім Едварда Каллена, цього могло б і не статися.

— Усе б сталося саме так, — буркнула я.

— Може, так, а може, й ні.

— До суті, — нагадала я йому.

— Використовуй цю нову свободу і для інших друзів також. Зрівноважуй життя.

Я неохоче кивнула.

— Рівновага — це добре. Може, ще розписати зустрічі з друзями погодинно?

Він скорчив міну, але заперечливо похитав головою.

— Ні, навіщо так ускладнювати? Просто не забувай їх…

Саме з цією дилемою я наразі боролася. Мої друзі. Люди, з якими я більше не зможу спілкуватися після випуску — заради їхньої ж безпеки.

Як бути? Бачитися з ними, поки можливо? Чи почати віддалятися уже зараз, щоб потім не рубати кінці зненацька? Мене пересмикнуло на думку про другий варіант.

— …особливо Джейкоба, — додав Чарлі, відірвавши мене від подальшого обдумування можливих варіантів.

Ще більша дилема, ніж перша. Я не одразу знайшла потрібні слова.

— З Джейкобом може бути… складно.

— Блеки нам майже родина, Белло, — сказав Чарлі, суворо і водночас по-батьківському. — А Джейкоб був тобі дуже, дуже гарним другом.

— Знаю.

— Невже ти зовсім за ним не сумуєш? — засмучено запитав Чарлі.

Раптом до горла підкотив клубок, довелося пару разів відкашлятися, перш ніж відповісти.

— Так, сумую, — мовила я, дивлячись у підлогу. — Дуже сумую.

— Тоді чому складно?

Але про це я говорити не могла. Звичайним людям — себто людям , на кшталт мене і Чарлі — не слід знати про таємничий світ легенд і чудовиськ, які існують потай від нас. Але я знала про той світ усе і, як наслідок, втрапила у чималеньку халепу. Проте втягувати туди Чарлі я не збиралася.

— У нас із Джейкобом… непорозуміння, — промовила я, добираючи слова. — Непорозуміння з приводу дружби. Розумієш, Джейкові завжди здавалося дружби замало.

Я вирішила не вдаватися в деталі, хоч і правдиві, але зовсім не суттєві у порівнянні з тим, що зграя вовкулак, до якої належить Джейкоб, люто ненавидить Едвардову родину вампірів, і мене разом з ними, оскільки я твердо збираюся до неї приєднатися. Це було не те питання, яке можна вирішити за допомогою записки. Проте на мої дзвінки Джейкоб не відповідав, значить, доведеться особисто зустрітися з вовкулакою. Так, вурдалаки від цього не будуть у захваті.

— Хіба Едвард проти здорової конкуренції? — підсмикнув мене Чарлі.

У відповідь я послала йому похмурий погляд.

— Немає ніякої конкуренції.

— Уникаючи Джейка, ти його ображаєш. Він би волів бути просто другом, ніж узагалі ніким.

Отакої, то тепер я уникаю його ?

— Я більш ніж упевнена, що Джейкові дружба взагалі не потрібна, — (ці слова обпікали язик). — А чому ти, власне, так вирішив?

Здавалося, Чарлі розгубився.

— Та якось Біллі сьогодні обмовився…

— Ви з Біллі — як дві старі пліткарки, — дорікнула я йому, з силою встромляючи виделку в грудку спагеті на своїй тарілці.

— Біллі переживає за Джейка, — сказав Чарлі. — Джейкові наразі скрутно… Він дуже пригнічений.

Я здригнулася, але не відвела очей від тарілки.

— А пам’ятаєш, яка ти була щаслива, коли цілі дні проводила із Джейком? — зітхнув Чарлі.

— Я щаслива зараз , — гиркнула я крізь зуби.

Контраст між моїми словами і тоном, яким я їх сказала, розрядив напружену атмосферу. Чарлі вибухнув сміхом, та і я не стрималася.

— Гаразд, гаразд, — здалася я. — Рівновага.

— І Джейкоб, — наполіг він.

— Я спробую.

— От і добре. Знайди цю рівновагу, Белло. І до речі, для тебе лист, — сказав Чарлі, різко переходячи від одної теми до іншої. — Там, біля плити.

Я не поворухнулася, мої думки безладно крутилися навколо Джейкобового імені. Скоріш за все, то був старий лист. Учора я отримала посилку від мами і більше нічого не очікувала.

Відсунувши стілець, Чарлі встав із-за столу. Він поклав тарілку в раковину, та перш ніж помити посуд, кинув мені товстий конверт. Лист ковзнув по столу і врізався мені в лікоть.

— Йой-й, дякую, — пробурмотіла я, спантеличена його наполегливістю.