Стефені Маєр: Затемнення

Едварда ще не було — зазвичай таку поведінку татко беріг для мого хлопця, й аж зі шкіри пнувся, щоб кожним словом і жестом подати справжній приклад неприязності. Але дарма Чарлі так старався — Едвард і без тої вистави чудово знав, що про нього думає мій тато.

Слово «хлопець» викликало знайомий неприємний присмак. Я замислилася над ним, помішуючи макарони. Це було не те слово, зовсім не те. Мені потрібно було щось таке, щоб передати вічну відданість… Але у повсякденному житті слова «доля» і «суджений» звучать дешево. Для мене Едвард підібрав інше слово, від якого і походив отой неприємний присмак. На саму згадку про нього я починала нервувати.

Наречена . Пхе! Я сахалася самої думки.

— Чи я щось проґавила? Відколи ти готуєш обід? — запитала я Чарлі. Макаронний корж застрибав у киплячій воді, щойно його відшкребли від дна. — Точніше, намагаєшся готувати?

Чарлі знизав плечима.

— Не існує закону, який забороняв би мені куховарити у власній домівці.

— Тобі ліпше знати, — відповіла я з лукавою посмішкою, дивлячись на поліцейський значок, приколотий до його шкіряної куртки.

— Ха, отож-бо!

Він скинув куртку, наче мій погляд нагадав йому, що треба роздягнутися, і почепив її на гачок, призначений для його приладдя. Пасок для зброї давно висів там — уже декілька тижнів він не відчував потреби одягати його, ідучи на роботу. Адже більше не траплялося таємничих зникнень, і ніхто більше не скаржився, що бачив велетенських загадкових вовків у тих лісах, де панує вічна злива…

Я мовчки тицяла виделкою в спагеті й чекала, поки Чарлі наважиться заговорити про те, що турбувало його увесь цей час. Мій татко був людиною небагатослівною, і ця його спроба влаштувати зі мною вечерю за одним столом ясно свідчила про те, що зараз у нього на думці просто небачена кількість слів.

Я поглянула на годинник — віднедавна я стала робити це що кілька хвилин. Десь за півгодини наша вечеря закінчиться.

Час по вечері був для мене найтяжчим. Відколи мій колишній найкращий друг (і вовкулака за сумісництвом) Джейкоб Блек доніс таткові, що я без дозволу брала мотоцикл, — то була зрада, яку він замислив, щоб посадити мене під домашній арешт, аби я не могла бачитися зі своїм хлопцем (і за сумісництвом вурдалаком) Едвардом Калленом, — Едварду дозволялося бачитися зі мною лише з сьомої до пів на десяту вечора, завжди у стінах моєї домашньої в’язниці й завжди під вартою таткового незмінно невдоволеного погляду.

Це був обтяжений варіант мого попереднього арешту, під який я потрапила за триденне зникнення без попередження й один стрибок зі скелі.

Певна річ, ми й надалі бачилися з Едвардом у школі, бо тут Чарлі нічого не міг вдіяти. А ще Едвард проводив майже кожну ніч у мене в кімнаті, хоча про це Чарлі нічого не знав. Вміння Едварда залазити у моє вікно на другому поверсі було таким самим корисним, як і його вміння читати думки Чарлі.

І хоча з Едвардом я не бачилася лише ці декілька годин по вечері, але ніяк не могла дочекатися, поки вони минуть. Проте тягнулися вони неймовірно довго. Та незважаючи на це, я зносила своє покарання без жодних скарг, бо, по-перше, я його заслужила, а по-друге, не хотіла робити боляче таткові, тікаючи з дому зараз, коли на обрії вже виднілася набагато довша розлука, невидима для Чарлі, але очевидна для мене.

Щось тихо бурмочучи, тато сів за стіл, розгорнув свіжу газету — і вже за хвилину несхвально прицмокував язиком.

— Не знаю, тату, навіщо ти читаєш ці новини, якщо вони тебе так дратують.

Він пропустив моє зауваження повз вуха, продовжуючи буркотіти в газету.

— Оце тому всі хочуть жити у маленькому місті! Та це ж нечувано!

— А що знову не так з великими містами?

— Сієтл виривається у лідери за кількістю вбивств у країні. П’ять нерозкритих справ за останні два тижні. Можеш таке уявити?

— На мою думку, Фенікс у цьому списку стоїть вище, татку. Я це знаю на власному досвіді.

Хоча я ще ніколи не була так близько до того, щоб стати жертвою убивства, ніж після переїзду в це тихе безпечне містечко, і до речі, включена не в один чорний список… Ложка затремтіла у мене в руці, так що вода мало не розхлюпалася.

— Кращої віддяки я від тебе і не чекав, — мовив Чарлі.

Я припинила спроби рятувати обід і почала подавати на стіл. Щоб покраяти спагеті, довелося взяти ніж для м’яса. Спочатку я відтяла порцію для Чарлі, потім — для себе, а він тим часом здивовано споглядав мої приготування. Чарлі приправив спагеті соусом і взявся до страви. Якось прикрасивши свою макаронну брилу, я без великого натхнення наслідувала татків приклад. Певний час ми їли мовчки. Чарлі досі сканував новини, тому я розгорнула свій зачитаний томик «Буремного Перевалу» Емілії Бронте на тому місці, де зупинилася сьогодні вранці за сніданком, і спробувала поринути в Англію початку минулого століття, чекаючи, поки він заговорить. Саме на частині, де Гіткліф повертається, Чарлі відкашлявся і кинув газету на підлогу.