Стефені Маєр - Затемнення

Чарлі усміхнувся та увімкнув звук. Він розлігся на подушках, задоволений щойно проведеною роботою. Я була певна, що він знову почне дивитися матч.

— На добраніч, Білко!

— Побачимося вранці! — побігла я до сходів.

Едвард уже давно поїхав і повернеться не раніше, ніж Чарлі засне, — він, мабуть, десь полює абощо, щоби згаяти час, — тому я неквапом роздягнулася, щоб лягти в ліжко. Мені не хотілося бути самій, але, звісно, спускатися вниз до татка також не хотілося; і коли я подумала, що він може раптом торкнутися чергової теми про сексуальне виховання, мені стало моторошно. Після розмови з Чарлі я розхвилювалася і не могла заснути. Домашнє завдання я зробила, а читати або просто слухати музику я була не в гуморі. Я хотіла зателефонувати Рене з новинами про свій візит, але потім збагнула, що зараз у Флориді на три години пізніше і вона, певно, спить. Можна подзвонити Анжелі, подумала я.

Але усвідомила, що то не з Анжелою мені кортіло — потрібно було — побалакати. Я втупила погляд у порожнє чорне вікно, кусаючи губи. Не знаю, як довго я так стояла, зважуючи «за» і «проти»: за те, щоб допомогти Джейкобу, знову побачити свого найкращого друга, вчинити як гарна людина, — проти того, щоб накликати на себе гнів Едварда. Може, хвилин зо десять. Саме стільки, аби вирішити, що «за» сильніше «проти». Едвард хвилювався лише за мою безпеку, проте я знала, що справжніх проблем тут не виникне.

Дзвонити було марно; Джейкоб відмовлявся відповідати на мої дзвінки, відколи Едвард повернувся. Окрім того, мені треба було побачити його — побачити, як він знову усміхається, як колись. Мені було необхідно замінити останній жахливий спогад, в якому його обличчя скривилося від болю, якщо я коли-небудь хочу повернути собі душевний спокій.

У мене було близько години. Можна було швиденько змотатися в Ла-Пуш і назад, і Едвард не зрозуміє, що я виходила. Правда, для мене вже настала комендантська година, але ж Чарлі не заперечуватиме, якщо я буду не з Едвардом? Існує лише один шлях дізнатися. Я схопила куртку, швиденько просунула руки в рукави і побігла вниз.

Чарлі відірвався від гри, миттю насторожившись.

— Ти не проти, якщо я зараз провідаю Джейка? — запитала я, затамувавши подих. — Я не довго.

Щойно я згадала Джейкове ім’я, обличчя Чарлі розслабилося і розпливлося в усмішці. Здавалося, він зовсім не здивувався, що його лекція так швидко дала плоди.

— Звісно, дитинко. Без проблем. Можеш не поспішати.

— Дякую, тату, — сказала я, вилетівши за двері.

Дорогою до машини я декілька разів озирнулася, наче той утікач. Проте крізь непроглядну чорноту ночі годі було щось розгледіти. Навпомацки я дісталася від борту пікапа до ручки дверцят, і щойно очі трохи призвичаїлися до темряви, встромила ключ у замок запалення та різким рухом повернула його ліворуч. Але замість оглушливого ревіння двигуна почулося слабке клацання. Я спробувала знову, але марно.

Аж раптом я щось уловила краєчком ока і здригнулася.

— Ох! — вихопилося в мене з переляку, коли я зрозуміла — в машині хтось є.

Едвард сидів дуже тихо — світлувата плямка у темряві. Лише його руки ворушилися, перевертаючи загадковий чорний предмет, на якому я цілковито зосередила свою увагу, поки він говорив.

— Дзвонила Аліса, — тихо сказав він.

Аліса! Хай йому грець! Я й забула про неї, плануючи свій вихід. Вона, мабуть, бачила мене у видінні.

— Вона розхвилювалася, коли п’ять хвилин тому твоє майбутнє різко зникло.

Мої очі, широко розплющені від здивування, ще розширилися.

— Тому що вона не може бачити вовків, — пояснив він так само тихо. — Чи ти забула? Коли ти вирішуєш пов’язати свою долю з ними, ти також зникаєш. Але про це ти не могла знати, я розумію. Проте можеш уявити, чому це примушує мене трохи… хвилюватися? Аліса бачила, як ти зникла, і навіть не змогла передбачити, чи ти повернешся додому. Твоє майбутнє стало невидимим, так само як їхнє. Ми не знаємо, в чому причина. Можливо, це якийсь природній захист, з яким вони народжуються?

Він говорив наче сам до себе, роздивляючись деталь двигуна мого пікапа, яку продовжував крутити в руках.

— Але це малоймовірно, оскільки я без проблем можу читати їхні думки. Думки Блеків принаймні. Карлайл припустив, що це так на їхні життя впливає трансформація, яка є радше безумовною реакцією організму, аніж свідомим рішенням. Цілком непередбачувана, вона їх докорінно змінює. У той момент, коли вони переходять з однієї форми до іншої, вони перестають, по суті, взагалі існувати. Вони випадають із майбутнього…