Олександра Шелковенко - Збірка (2009-2010)

Хвеська взяла ініціативу.

Тепер він був у її власті. Прутень, тобто. Та й Маркіян.

О, як він трясеться від насолоди! Як тішиться!

А Хвеська, наче деригентка, оволоділа паличкою. Спревжнісенька хазяйка ансамблю!

Кожен рух виклика вдячний стогін.

Ще трошки... Ще...

Маркіян застогнав сильніше, та й... розслабився.

Гарячий потік вдарив у горло. Хвеська проковтнула. Потім припала обличчям до козацького живота, похлопала по попі.

– Я голодний, - сказав Маркіян. - Їсти хочу.

– Ото й добре! - сказала Хвеська.

Картопля добряче ж таки просмажилася та й чекала - хто ж її з'їсть.

(c) Олександра Шелковенко, Українська патріотка

8 лютого 2010

Марта Бондар прийняла замовлення на кінґ-чісбургер та порцію смаженої картоплі і повісила трубку. Клієнт мав підійти за 15 хвилин. Марта передала замовлення на кухню і повернулася до прилавку.

Клієнтів поки що не було. Але то нічого - увечері, мабуть, набіжуть. А покищо можна трохи ся розслабити.

Їхній ДакДональдс знаходився у самому центі містечка, напроти залізничного вокзалу. Модерна двоповерхова будівля з'явилася три роки тому. У ДакДональдсі завжди було гарно, чисто - навіть у туалетах, де, до речі, завжди було мило та гаряча вода, не кажучи вже за папір. А вікна у ДакДональдсі були великі, прозорі - без жодного натяку на пилюку. А їжа... завжди смачна, та й пахне так привабливо. Та й хай там хто хоче каже, що вона "нездорова" чи "штучна". Хай кажуть. Вона, Марта, знає, де правда. Та й усі знають, хто хоча б раз тут їв!

Вона, Марта, була така горда, що тут працює. Спочатку її не хотіли брати, але вона перейшла всі конкурси, склала іспити на Ай-Ку, та ще й тест з англійської! То як хочеш, то пройдеш. У тому й є ріжниця поміж сильним та слабким: сильний знає, що хоче, та й йде до того.

Тепер Марта - офіціантка. Окрім зарплатні, в неї ще гарна робоча форма, та знижки на всі дакдональдсівські страви!

Клієнт ще не з'явився. То не є біда - думала Марта - адже клієнт завжди має рацію. Наша головна задача - задовольнити його, зробити щасливим... щоб він ще приходив до нас, ще купував!

Замість "телефонного" клієнта з'явився вуйко Орест, пенсіонер і громадський діяч. Коблюченко Орест Миколайович був членом крайового проводу Конгресу Українських Націоналістів. До ДакДональдсу він заходив з патріотичних міркувань.

– Встидайся, Мартусю! - почав від прямо від порогу. - Не гідно Українській дівці такей-то робити. То є чужинське!

Він мав на увазі її роботу.

– Але ж ДакДональдс несе людям світло і радість! То є добробут мого краю, та й навіть усієї нашої України! - заперечила Марта.

– То є ганьба ганебна! - не погодився вуйко Орест. - Ото є наруга над тіньми забутих предків, над голосом козацького роду і крові! То дівка не мусить працювати на чужинця, продавати Українцям несвою їжу! Згадай хоча б нашого національного пророка, славетного Кобзаря!..

– І чужому си навчайте і свого не си цурайте! - миттєво відповіла Марта.

– Ой, тєжко є з вами, з молодими! Вивчили вас на свою голову, а козацького духу не дали! То й полетіли ви на американське, як оті мухи! Добре що вже хоч не на московське!

– А ви сідайте, вуйко Оресту, поїште! - запросила Марта. - Я для вас сьогодні промоушн зроблю - все буде задурна! Хоч біг-гембургер, хоч чікен-селед... Ви тільки їште!

– Тьху! - образився вуйко Орест. - Та я отуво й до рота не візьму! Та я...

Грім перервав його розмову. Раптом, зовсім неочікуваний, не вулиці розпочався дощ. Та не просто літній веселий дощик, а справжнісенька злива!

– Знаєте що, вуйко Оресте, - лагідно сказала Марта. - Чекайте вже тут. Не хочете, не їште, але хоч під дощем не мокніть.

– Та, видко ж, доведеться... - погодився той. - А де ж в вас тут, дівко, туалет.

– Чоловічий - ось там, - охоче вказала Марта. Клієнт - завжди поперед усе, навіть коли він дифікулт.

Дощ не переставав. Вуйко Орест вже повернувся з туалету. Сидячи біля вікна, він читав газету "Національний шлях", що він її дістав з кишені. Марта ледь вмовила його взяти безкоштовну каву.

Двері відчинилися, і до ДакДональдса увійшов молодий хлоп з новеньким ровером.

– То це ви замовляли кінґ-чізбургер? - зраділа була Марта.

– Ні, не я, - сказав хлопець. Вода текла з нього на підлогу. - Я ото, тільки від дощу хочу сховатися.

– То ласкаво просимо! Хочете щось?

– То не відмовлюся. Дайте, будь ласка, дабл-біф, стравбері-кейк та смол-коук. Шчо ж ще?... - він задумався.