Олександра Шелковенко - Збірка (2009-2010)

– What could be worth? - не зрозумiла американка.

"До чего же тупы эти американцы! - подумав Іван. - Правильно Задорнов говорил!"

– Найгiрша кара для чоловiка - хотiти жiнку, але не мати її. Хотити кiнчити - i не мати такої можливостi. Правду я кажу, Лаймо?

– Taip, - пiдтвердила бiлявка.

– Ok, let's make love! - зрадiла американка.

"Никакой у них духовности!" - обурився про себе Спiчкiн.

Дiвчата почали повiльно знiмати купальники. Американка i литовка обiйняли чорноброву ("Хохлушка?" - подумав про неї Іван). Вони вкривали її поцiлунками. Повiльно, нiжно. Їхнi руки торкалися її тiла. Українка по черзi цiлувала їх у губи.

Іван вiдчув, що збуджується. Дiвчата помiтили це i засмiялися.

– Що, москалику? - лагiдно сказала Українка. - Хочеш нас, га?

Спiчкiн знав, що хоче. Але що вiн мiг?! Американка з литовкою спускалися все нижче. Українка солодко стогнала пiд їхнiми губами та руками.

Прутень Спiчкiна напружився до неможливостi.

– Не могу больше... - простогнав вiн.

– Ho! Ho! Ho! - зареготала американка, на мить вiдриваючи губи вiд тiла подружки. - Come, Galya, come! Show this Ruskie, how it goes in Lviv!

Івановi хотiлося кiнчити. Але як тут кiнчиш?! Анi рукою

не рухнути, анi ногою. Вiн спробував рухнути прутнем. Може вдасться доторкнутися до кайданів? Та, якщо пощастить, трохи потертися об них? Цього тепер має вистачити...

Миротворець зiбрав до купи усю свою волю, усi сили. Рухнувся. Кайдани врiзалися у тiло. Прутень ледь не дотягнувся до них. Не вистачило кiлькох мiлiметрiв!

Снайперки помiтили. Лайма вiдпустила Галю i пiдiйшла.

– Please... please... - прохав її Спiчкiн по-литовськи. Ех, тiльки б вона доторкнулася де треба! Хоч на мить!

– Ne, - жорстоко вiдмовила та i зареготала.

Обережно, щоб випадково не торкнутися прутня, вона мiцнiше закрутила кайдани. Тепер миротворець не те що рухнутися, а й мрiяти про це не мiг.

"Звери, - подумав вiн. - Хуже Гаагских судей!"

Вiн зрозумiв, що роздiлить долю Мiлошевича. Видко така вже слов'янська доля - бути закатованим у застiнках НАТО.

Вiн хотiв заплющити очi, але дiвчата так солодко стогнали, що вiд того ставало ще гiрше: замiсть найманок, вiн уявляв собi Таньку з 8-го пiд'їзду...

І тодi вiн вiдкрив очi. Тепер вже Галя з Лаймою схилилися над стогнучою Джессiкою.

– Yes! Oh, yes! - кричала та.

Прутень заболiв вiд напруги.

"Только бы они дотронулись... - думав миротворець. - Не рукой, так хоть прикладом..."

Але дiвчата не жалiли...

Тепер прийшла черга Лайми. Та навмисно лягла поближче, щоб солдат краще бачив жiночi губи на її грудях. Вона не духовно розвела ноги, демонструючи миротворцевi ретельно виголену розкiшницю.

– А-а-а! - закричав хлопець.

Дiвчата вiдповiли смiхом. Їх веселили солдатськi муки.

Прутень готовий був розiрватися.

Спiчкiн тихо плакав, не в силах вiдiрвати очi вiд спектаклю.

Вiн бiльше не мiг триматися. Але що робити.

Дiвчата закiнчили розваги.

Джессiка збiгала до гiрської криницi i облила миротворця крижаною водою.

– Ай-ай-ай, - закричав солдат вiд несподiванки.

Прутень безнадiйно впав. Вiн болiв.

– Hey, girls! - закричала Джессiка. - I have an idea!

Пiдiйшовши до хлопця, вона вiдкрила один з кайданiв. Спiчкiн вiдчув, що лiва рука звiльнилася. Вiн порухав пальцями. Вдалося.

– Masturbate! - наказала Джессiка. - Quickly!

Спiчкiн не пiдкорився.

Галя дiстала з кишенi маленький портретик Путiна - такi россiйськi солдати носять бiля серця.

– Якщо не послхаєшся, я його розiрву!

– Нет, нет, пожалуйста! - попрохав Спiчкiн.

– Than, do it, bab'! - зареготала Джессiка.

Спiчкiн почав працювати.

Пiсля тережитої напруги у комбiнацiї з холодної води, було вже не до задоволення. Вiн дiяв механiчно. Аби лише швидше це закiнчити, щоб вiдв'язалися!

Нарештi вiн кiнчив.

– Ще раз! - безжалiсно наказала Галя.

Миротворець повторив.

– Ще! - сказала снайперка.

– Да ведь я больше не могу! - запротестував хлопець.

– Go!!! - закричала американка. Вона спробувала надiрвати портрет Путiна.

Спiчкiн запрацював, що було сил. Лiва рука втомилася, але вiн вже не вважав на бiль...

– Ще! Again! - кричали снайперки.

Спiчкiн вибивався з сил. Стiни печери попливли перед очима. Рука майже не слухалась. Але вiн не зупинявся.

– Ten! - засмiялася Джессiка.

– Вiн бiльше не може, - сказала Галя.

Спiчкiн вже справдi не мiг. Вiн ледь тримався на ногах.

– Дивись! - зказала Галя.

Вона кинула портрет Путiна до вогнища. Полум'я охопила улюблене обличчя.

– Ах! - закричав солдат. Вiн схопився лiвою рукою за серце i втратив свiдомiсть.

Коли вiн прийшов до тями, знов свiтило сонечко. Над головою було синє небо. А у небi - росiйськi бомбардувальники.