Богдан Бойчук - Життя з Алісою поза дзеркалом

Я встав, пішов до лазнички й запхав голову під холодну воду. Це прояснило мою свідомість, і я відчув, як у шлунку гарчали кишки. Я зодягнувся, пішов до кухні й почав нишпорити за чимсь їстівним. Але в кухні нічого не було, навіть кусочка черствого хліба не міг знайти. Невже Аліса все повиїдала? Та що я плету!

Аліси тут не було. Я не певний, чи вона взагалі існує.

Я натягнув свій славний ширококрисий капелюх, правда трішки змарганий, збіг сходами вниз — моє помешкання містилося на другому поверсі — й пішов до забігайлівки, яка була зараз за рогом. Там замовив собі велику котлету зі смаженою картоплею й горошком та чашку кави. Це поставило мене у звичні рейки щоденности, і я, нормально, як кожного дня, дотягнув до вечора.

Коли зайшов до корчми, мої компаньйони, як завжди, чекали на мене. Вони були посоловілі й похнюплені, — і навіть перша пляшка горілки, яку я замовив, не розрадила їх. Видно, четверта пляшка, яку я вчора з легкої руки замовив, і їм не пішла на користь. Ми цокнулися, випили по чарці й пробували зав'язати філософський дискурс. Але нікому з нас не лізла до голови філософія. А тривіальних речей буття ми не вивчали, то й не вміли отак собі що-небудь говорити.

Крім нормального запою, мене муляли ще думки про Алісу. Мені здавалося, що вона не тільки вміла залазити в дзеркало, але й у мою свідомість. Ба! Навіть у підсвідомість, — знала кожну мою думку, ще заки я її усвідомлював. І як з такою жінкою спілкуватися, як з нею жити? Ні, я краще знайду собі якусь нормальну жінку, яка не мала б вибагливих перверзій і знала своє місце в житті, тобто знала б, коли мене роздягнути і повести до ванни, коли розкинути ноги в ліжку і коли подати свинячі колінця в соусі. Інші прикмети в жінки мене не приваблюють, бо не маю для них ніякого застосування. Ні, Аліса не для мене. Краще викинути її з голови!

Отже, всі ми сиділи мовчки й пили. Єдиний Себастьян був у доброму настрої: пив смакуючи, реготав і скоса поглядав на мене. А це значило, що він спав з Алісою. Бо чого ввесь час шкірив би зуби! Але чому я серджуся? Я щойно постановив, що Аліса не для мене. Все ж, не можу позбутися її з голови.

Тим часом Себастьян знову сказав щось дотепне й розреготався. Це вивело мене з рівноваги:

— Чого ти ввесь час регочеш, дурню?! — крикнув я, не приховуючи люті.

— А в чому діло? — спитав Себастьян.

— Не можна думки склеїти через твій регіт!

— При чому тут я? Це твоя проблема, що не можеш склеїти думки. Зрештою, тобі дуже рідко клеяться добрі думки.

— Ти, краще, зважай на слова! — крикнув я і зірвався на ноги.

Себастьян споважнів:

— Що з тобою, Мефістофелю? Не вмієш сприймати жартів?

Я трішки охолов і сів на стілець.

— Чому ти такий дразливий?

— А чому ти такий веселий?

— Бо сьогодні добра горілка.

— Така сама, як кожного дня.

— Але сьогодні вона мені дуже смакує.

— Бо ти, мабуть, спав з Алісою! — не витримав я.

— З якою Алісою? Що ти верзеш?

— Та з тою, яка вчора сиділа при нашому столику.

— Ніяка Аліса при нашому столику не сиділа.

— Що ти, дурня з мене робиш?

— Ти і є дурень.

Я знову зірвався і свиснув Себастьяна кулаком у кушку. Себастьян нe довго розмишляв і гримнув мене в зуби. Бруно і Йоган ледве розірвали нас. Розхвильований, я ковтнув склянку горілки — вона справді смакувала сьогодні добре.

— Йоган, Бруно, скажіть, чи сиділа вчора при нашому столику Аліса?

— Ніякої Аліси тут не було, — сказав Бруно.

— Тільки шинкарка Ліза сиділа коло тебе і терлася, як звичайно, грудьми.

— То що зі мною діялося?

— Може, четверта пляшка так збудила твою уяву…

Я простягнув Себастьянові, який витирав закривавленого носа, руку.

— Вибач, Себастьяне, я справді повівся як дурень.

— Нічого, — сказав Себастьян, стискаючи мою руку, — зап'ємо!

Ми цокнулися й випили за згоду.

— Якщо тобі сьогодні так смакує горілка, то я негайно замовлю третю пляшку! — сказав я великодушно.

Коли мої компаньйони захоплено розливали третю пляшку, я потихеньку вийшов. Не захоплювало мене сьогодні понуре товариство компаньйонів. Оскільки було ще рано, я вирішив пройтися містечком. Воно було захоплююче! За останні роки я ніколи не мав нагоди оглянути його. Бо після третьої пляшки до мене завжди чіплявся блуд, і я, наляканий, намагався тільки вибратися з лабіринту вулиць додому, не спостерігаючи, що було навколо. Будинок міської ради, наприклад, побільшили й розмалювали. Побіч церкви Непорочного Зачаття збудували високу готичну дзвіницю, а саму церкву реставрували. Будиночки в центрі міста відмолоділи: всі були свіжопомальовані білою або ясно-жовтою фарбою, а жалюзі й поруччя на балкончиках були відновлені й помальовані в чорний колір. Таким містечком приємно проходжатися, в такому містечку приємно жити! Якби ще нашу корчму відновили, то життя стало б ідеальним!