Богдан Бойчук - Життя з Алісою поза дзеркалом

Але, на жаль, життя ніколи не вкладається так, як людина бажає. Це особливо стосується мене.

Я людина філософського крою. Цікавлюся всіма системами філософії і люблю дискутувати про них. Правда, мій вклад у філософію обмежується до балаканини, але хіба Сократ зайшов набагато далі? Щоб задовольнити свої інтелектуальні потреби, я кожного вечора заходжу до «нашої» корчми. Там на мене неодмінно чекають мої компаньйони, і ми, замовивши пляшку 80-відсоткової горілки, негайно беремося до філософських дискусій.

Наша корчма «Під копитом», що міститься в підвалі на бічній вузенькій вуличці, яка чомусь називається Широкою, наче закопана в землі. До неї треба спускатися вниз темними вузькими сходами. Але сама корчма не є непривабливою. У ній є навіть вишукані бургундські, райнські й коутсдеронські вина, не згадуючи вже французькі й італійські лікери. Але я віддаю перевагу чистій 80-відсотковій горілці, бо вона найкраще прочищує розум і вивільняє творчі польоти.

Отже, корчма ця досить простора: з правого боку при вході стоїть великий шинквас, а з лівого боку розміщені два ряди округлих столиків — паралельно до довгої стіни. В куті напроти шинквасу стоїть великий більярдний стіл. Власник корчми, Отто, відступив нам столик на самому кінці кімнати, в лівому куті, щоб ми своїми голосними дебатами якнайменше тривожили туманні уми пияків. Наш столик стоїть якраз напроти туалету, і з цим пов'язані напливи неприємних запахів. Але після кількох чарок 80-відсоткової ці запахи ставали цілком прийнятними. Найістотнішим для нас було те, що ми мали повну свободу слова й вияву, — ніхто, крім шинкарки Лізи, не заходив у наш, скажімо делікатно, ароматний куток.

Цього вечора ми забрели в глибину тисячоліть і зупинилися на ідеальній державі Платона. Правду сказати, ми часто поверталися до цієї теми, бо вона вельми вдоволяла нас. Ми особливо були задоволені тим, що Платон повиганяв зі своєї держави всіх тих пройдисвітів поетів, а керівництво державою доручив таким гідним довіри людям, як я і мої компаньйони, тобто філософам. Ми почувалися повноцінними й гордими, коли уявляли себе провідниками платонівської держави. Не могли ми тільки збагнути одного: чому упродовж майже двох із половиною тисячоліть людство не спромоглося встановити таку чудову під кожним оглядом державну систему. Один із моїх компаньйонів, Себастьян, висунув геніальну думку: мовляв, ідеальна держава Платона не заіснувала досі тільки тому, що в попередніх століттях не було таких людей, як ми. І це незаперечна правда, про яку ми навіть не сперечалися.

У таку натхненну і щасливу мить шинкарка Ліза приносила мої улюблені віденські шніцелі з цибульковим соусом. Ставлячи на стіл тарілку, вона нахилялася так низько, що я бачив її прекрасні високі краєвиди аж до самого пупця. Кращої хвилини я не міг уявити: філософські диспути, віденські шніцелі й Лізині голі груди! Чого більше потрібно для щастя!

Саме тоді, в таку особливу мить, я побачив, як до нашого столика наближалася та жінка, яку я вчора опівночі бачив у дзеркалі. На щастя, вона не була гола! Я оглянувся на боки, чи, бува, Отто не повісив дзеркало на стіні коло нашого столика та чи жінка ця не з'явилася в дзеркалі, як останньої ночі. Але ні. Дзеркала на стіні не було. Жінка, яка наближалася, була дійсна, — елегантно вистроєна й усміхнена. Невже, розбивши дзеркало, я випустив її на світ? На моє велике розчарування, вона йшла прямо до мене. Мій піднесений настрій відразу охляв, і мною оволоділи невдоволення і лють. Мусила вона приходити саме сюди і саме тепер, — щоб зіпсути мені цілий вечір! Не могла прийти опівночі додому!

Але жінка не зважала на моє аж надто очевидне невдоволення, притягнула до нашого столика стілець і сіла поруч мене. Більшого нахабства я не міг уявити!

— Може, познайомиш мене зі своїми друзями? — звернулася до мене.

— Вони не мої друзі!

— А хто?

— Компаньйони. Філософи і пияки.

Мої компаньйони, замість образитися на мене, шкірили до жінки зуби.

— Тим приємніше. Познайом мене, — наполягала.

— Нема потреби. Ти і так мусиш забиратися звідси.

— Чому я мала б забиратися з такого приємного товариства.

— Бо жінки не заходять до такої корчми, як ця.

— А я зайшла.

— Бачу, я не сліпий!

— Коли я увійшла, мужчини відразу ожили, зглядалися, обмацували мене з усіх боків очима.

— І тобі то, звичайно, подобалося!