В. Ким - Стратегія Блакитного Океану. Як створити безхмарний ринковий простір і позбутися конкуренції

Pascale, Richard T. 1990. Managing on the Edge. New York: Simon amp; Schuster.

Peters, Thomas J., and Robert H. Waterman Jr. 1982. In Search of Excellence: Lessons from America’s Best- Run Companies. New York: Warner Books.

Phelps, Elizabeth A., et al. 2001. “Activation of the Left Amygdala to a Cognitive Representation of Fear.” Nature Neuroscience 4, April, 437–441.

Porac, Joseph, and Jose Antonio Rosa. 1996. “Rivalry, Industry Models, and the Cognitive Embeddedness of the Comparable Firm.” Advances in Strategic Management 13, 363–388.

Porter, Michael. E. 1980. Competitive Strategy. New York: Free Press.

– – . 1985. Competitive Advantage. New York: Free Press.

– – . 1996. “What Is Strategy?” Harvard Business Review 74, November – December.

Prahalad, C. K., and Gary Hamel. 1990. “The Core Competence of the Corporation.” Harvard Business Review 68, no. 3, 79–91.

Rohlfs, Jeffrey. 1974. “A Theory of Interdependent Demand for a Communications Service.” Bell Journal of Economics 5, no. 1, 16–37.

Romer, Paul M. 1986. “Increasing Returns and Long-Run Growth.” Journal of Political Economy 94, October, 1002–1037.

– – . 1990. “Endogenous Technological Change.” Journal of Political Economy 98, October, S71 – S102.

– – . 1994. “The Origins of Endogenous Growth.” Journal of Economic Perspectives 8, Winter, 3 – 22.

Schelling, Thomas C. 1978. Micromotives and Macrobehavior. New York: W. W. Norton and Co.

Scherer, F. M. 1970. Industrial Market Structure and Economic Performance. Chicago: Rand McNally.

– – . 1984. Innovation and Growth: Schumpeterian Perspectives. Cambridge, MA: The MIT Press.

Schnaars, Steven P. 1994. Managing Imitation Strategies: How Later Entrants Seize Markets from Pioneers. New York: Free Press.

Schumpeter, Joseph A. 1934. The Theory of Economic Development. Cambridge, MA: Harvard University Press.

– – . 1975 (originally published 1942). Capitalism, Socialism and Democracy. New York: Harper.

Screen Source. 2002. “US Movie Theater Facts.” http://www.amug.org/~scrnsrc/theater_facts.html. Останнє відвідування 20 серпня 2002 р.

Sloan, Alfred. 1965. My Years with General Motors. London: Sidgwick amp; Jackson.

Standard Industrial Classification Manual. 1987. Paramus, NJ: Prentice Hall Information Services.

Tellis, G., and P. Golder. 2002. Will and Vision. New York: McGraw Hill.

Thibault, J., and L. Walker. 1975. Procedural Justice: A Psychological Analysis. Hillsdale, NJ: Erlbaum.

Tufte, E. R. 1982. The Visual Display of Quantitative Information . Cheshire, CT: Graphics Press.

United Nations Statistics Division. 2002. The Population and Vital Statistics Report .

United States Air Force. 2002. “JSF Program Whitepaper.” http://www.jast.mil. Останнє відвідування 21 листопада 2003 р.

von Clausewitz, Carl. 1993. On War. Edited and translated by Michael Howard and Peter Paret. New York: Knopf.

von Hippel, Eric. 1988. The Sources of Innovation. New York: Oxford University Press.

White, Harrison C. 1981. “Where Do Markets Come From?” American Journal of Sociology 87, 517–547.

White, Lawrence J. 1971. The Automotive Industry after 1945. Cambridge, MA: Harvard University Press.

White, R. E. 1986. “Generic Business Strategies, Organizational Context and Performance: An Empirical Investigation.” Strategic Management Journal 7, 217–231.

Wilson, James Q., and George L. Kelling. 1982. “Broken Windows.” Atlantic Monthly 249, no. 3, March, 29.

Zook, Chris. 2004. Beyond the Core: Expand Your Market Without Abandoning Your Roots . Boston: Harvard Business School Press.

В. Чан Кім– співдиректор INSEAD Blue Ocean Strategy Institute і Boston Consulting Group Брюса Д. Гендерсона, а також професор завідувач кафедри стратегії та міжнародного менеджменту INSEAD у Франції (друга найбільша бізнес-школа світу). До приходу в INSEAD був професором бізнес-школи Мічиганського університету. Входив до складу ради директорів, а також працював радником численних мультинаціональних корпорацій у Європі, США і країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону. Кім є консультативним членом Європейського Союзу і виконує обов’язки радника в кількох країнах. Він народився в Кореї.

Кім – член Міжнародного Економічного Форуму. Ціла низка його статей, присвячених стратегії та управлінню мультинаціональними корпораціями, була опублікована в Academy of Management Journal, Management Science, Organization Science, Strategic Management Journal, Administrative Science Quarterly, Journal of International Business Studies, Harvard Business Review, MIT Sloan Management Review та інших виданнях. Journal of International Management визнає Кіма за одного з найвпливовіших у світі дописувачів авторитетної наукової преси, що пишуть на тему глобальної стратегії. Він, зокрема, оприлюднив безліч статей у The Wall Street Journal, The Wall Street Journal Europe, The New York Times, The Financial Times і Asian Wall Street Journal .

Кім є співавтором книги «Стратегія блакитного океану: як створити вільний від протиборства ринковий простір і уневажнити конкуренцію» (Harvard Business School Press). «Стратегію блакитного океану» перекладено відразу 43 мовами, були продані понад 3,5 мільйона її примірників по всьому світі. Ця книжка є лідером продажів на п’яти континентах. «Стратегія блакитного океану» здобула безліч нагород, зокрема премію «Найкраща бізнес-книга 2005» на Франкфуртському книжковому ярмарку. 2005 року вона увійшла до десятки найкращих бізнес-книг, за даними сайту Amazon.com ., та була включена до переліку сорока найвпливовіших книжок в історії Народної Китайської Республіки (1949–2009) нарівні з « Дослідженням про природу і причини багатства народів » Адама Сміта, а також зі « Свободою вибору: власний підхід » Мілтона Фрідмана.

Кім посів друге місце в рейтингу Thinkers50 World’s Top Management Gurus . 2014 року Кім, разом зі своєю колегою Рене Моборн, здобув нагороду Карла С. Слоуна за видатні досягнення від Асоціації консалтингових фірм завдяки впливу, який їхнє дослідження менеджменту мало на консалтингову індустрію по всьому світу. Крім того, 2011 року Кім Чан став переможцем у номінації Strategy Award рейтингу Thinkers50. Того ж таки 2011 року Кім увійшов до Зали слави лідерів 2011 року часопису Fast Company , а за два роки був названий у числі п’яти найкращих професорів бізнес-шкіл у всьому світі за рейтингом МВА .