Владислав Ивченко - Одного разу на Дикому Сході

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Одного разу на Дикому Сході» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Фоліо, Жанр: Юмористическая фантастика, Вестерн, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Одного разу на Дикому Сході: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Одного разу на Дикому Сході»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Владислав Івченко (нар. 1976 р.) — український журналіст і письменник, автор кількох повістей та оповідань, неодноразовий лауреат міжнародної премії «Коронація слова».
Роман «Одного разу на Дикому Сході» написаний, за визначенням самого автора, у жанрі українського вестерну. Події розгортаються в Україні під час Громадянської війни. За великими скарбами, які заховані у палаці барона фон Шпіла біля села Шпилівка, що під Охтиркою, починається справжнє полювання. Їх хочуть отримати і червоні, й білі. Здається, здобич уже поруч, але раптом виявляється, що палац барона охороняє чудовисько — величезний і могутній Голем, штучна людина, велетень, зроблений за допомогою ворожіння та кабали віденськими рабинами і проданий за великі гроші фон Шпілу. На честь господаря чудовисько називають Шпилем. Він шість метрів заввишки, йому не завдають шкоди кулі і снаряди, не кажучи вже про холодну зброю. Але є в нього слабке місце — він закохується…

Одного разу на Дикому Сході — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Одного разу на Дикому Сході», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Матрос Жникін олівцем робив записи у маленький блокнот. Шість рисок — по рисці за кожного вбитого.

— Ваня Тепляков, відомстив я тебе! Покойся з миром і чекай революційного воскресіння, коли підведуться з могил всі революційні герої, щоб жити у раю світлого майбутнього! — урочисто проголосив Жникін. Солдати, які закінчували закопувати могили, дивилися на нього з переляком. Матрос же сховав блокнот і замислився. Подумки перераховував усіх убитих товаришів, щоб не забути, щоб серце не охолонуло до помсти.

— А чого її в штаб везуть? — спитав Чет і кивнув за спину, де сиділа Міра.

— Та не знаю. Може, полонені щось розповіли.

— Полонені? — спитав Чет, і Міра почала прислухатися.

— Ага. Узяли трьох вранці. Офіцери. У селянський одяг переодяглися, але ж руки білі, ніжні, не буває таких рук у мужиків. Ось їх і впізнали, арештували, допитують тепер. Один вже помер, — посміхнувся вістовий, а сам вирячився на рот Міри, на припухлі після удару губи.

Так дивився, що аж плямкав, а сам не помітив, як боса нога Міри під соломою потроху просувалася вперед, аж поки не вперлася у Четову спину. Її пальчики залоскотали його. Обидва посміхнулися. Вістовий цих ігор не помітив, він все дивився на припухлі після удару Жникіна губи Міри. Потім відвернувся і хрипко сплюнув. Ач, яка принцеса! Це тобі не байдужі коровуваті медсестри зі шпиталю, з якими кохатися аж нудно. Ось ця панночка, вона мертвого підніме, мабуть, знає всякі фокуси панські, про які бувалі товариші розповідають.

Вістовому було двадцять років, природа в ньому буяла, і серце охоплював тривожний неспокій. Він дивився і дивився на Міру, йому схотілося почути її голос.

— Наче щось там про скарби якісь казали. Щось ти знаєш про скарби, га, красуне?

Міра мовчала, дивилася собі у степ, щось розумувала, посміхалася, а ще лоскотала пальчиками Четову спину.

— Та ти і сама скарб, — посміхнувся вістовий і зазирнув Мірі в очі. Злякався її погляду, нагнав коня, вирівнявся з Четом, схилився до нього. — Чуєш, може, давай звернемо? Он там ярок є, колодязь там, кущики. Давай звернемо!

— Навіщо? — наче не зрозумів Чет.

— Водички попити. З нею, — засміявся хрипко вістовий і кивнув Четові за спину, подивився на Міру. — Хочеш же водички, красуне?

Міра не відповіла, вістовий засміявся і продовжив:

— А то ж це неправильно. Офіцерні усякої давала, контрі та буржуазії, а нам, бійцям робочо-селянської Червоної армії, хіба не можна скуштувати це добро? Хіба не заслужили ми кров’ю все, що побажаємо? Заслужили! Наша вона, маємо ми право! І ти, брате, не дивися, що вона худа. Ти тільки в очі їй глянь, то відразу зрозумієш, які там чорти водяться, — вістовий збуджено засміявся і хрипко задихав. — Ти не думай, я у бабах розбираюся. Я в Одесі служив, там не в один публічний дім ходив, то знаюся. Оця краля, вона сильно може чоловіка порадувати. Такий рай влаштувати, що на все життя запам’ятаєш. Все одно її сьогодні-завтра до стінки! Мусимо ми скуштувати мед цей. Нумо, звернемо до ярку!

Чет мовчав. Віз торохтів степом, на ямі струснулася і голова Чета. Вістовий сприйняв це, як згоду.

— Ось і добре! А то як же таку красу червакам віддавати, мусимо і скуштувати панських наїдків! — захвилювався вістовий, пригальмував коня, порівнявся з Мірою. — Ну що, красуне, поїдемо водички попити у ярок. Там покажеш нам, як панів-офіцерів ублажала, що вмієш робити, аби чоловікам приємно було. Ага?

Спитав, на неї вирячився, ноги так стиснув, що аж кінь фиркати почав.

— Ой, дивися! — Міра зробила великі очі і подивилася кудись вістовому за спину. Той здивувався, відсахнувся від дівчини, озирнувся. А Міра підхопилася з возу, вихопила у вістового шаблю і з одного удару знесла йому голову. Тільки кров і бриснула. З переляку кінь став дибки, скинув тіло і поскакав геть. Міра спокійно витерла шаблю об сіно. Чет навіть не озирнувся подивитися, що воно діється. Тільки посміхнувся і закрутив головою.

— Ну то й що? — спитала його Міра.

— Та думаю.

— Тугодум ти.

— А ти — швидка.

— Такі зараз часи. Треба швидшим за кулю бути, інакше наздожене. То поїдеш зі мною? — Вона дивилася Чету в спину. Той щось думав. Потім сплюнув.

— А, поїхали, — сказав він і почав розвертати віз. Правив у бік лісу, який чорнів за полем. Міра посміхнулася і всілася поруч.

— Правильно, зі мною весело, — сказала вона. Чет якось розгублено всміхнувся.

— Та я бачу.

Розділ 2

Наздогнати та випередити

Штаб полку Червоної армії розміщувався у великій хаті сільського куркуля. У добрій хаті з залізним дахом, дубовою підлогою, двома пічками, обкладеними кахлем. Колишні господарі, батько та син, висіли зараз у саду на яблуні. Батька повісили, бо знайшли на горищі кулемет. Повісили б і так, бо куркуль, але тут виявилося, що ще й контрреволюційний елемент, спить та бачить, як би вдарити в спину молодій республіці. Сина повісили б і так, бо знову ж таки куркульське сім’я, ну і щоб не мстився. Молодий, дурний, міг би шкоду якусь зробити радянській владі. А із зашморгу шкоду революції не вчиниш. І для місцевих повчально, нехай знають, що червоні никатися не будуть — влада це рішуча та непереборна, перед якою тільки схилитися і чекати на рішення власної долі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Одного разу на Дикому Сході»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Одного разу на Дикому Сході» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Одного разу на Дикому Сході»

Обсуждение, отзывы о книге «Одного разу на Дикому Сході» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x