Ірина Потаніна - Ну чисто янгол!

— Як-як? — Гаврилову було щось незрозуміло. Ще б пак! Що — хіба марно я півночі гортала мамині журнали? Тепер я майже закінчений стиліст! Принаймні слів знаю чимало…

— Гавриле, не лізь ти в їхню маячню, бо й сам схибишся! — застеріг друга Якушев. — Нагадую: Андрєєва сказала, що нас залучають тільки як брутальну чоловічу силу.

— Це на руках, чи що, Тамарку виносити? А потягнемо? — Гаврило із сумнівом глянув на худющого, тонкорукого Якушева.

— Чудова ідея! — негайно зреагувала Зіночка, поправляючи окуляри. — В одному кліпі Мадонни так і зроблено: її виносять на сцену два здоровенні амбали. Героїня при цьому здається такою тендітною…

— На жаль, у нас інша ситуація! — довелось мені втрутитися. — Амбал у нас один. Причому він і є героїня…

Тамарка голосно засопла, але нічого не сказала. Вона ще вчора пообіцяла ні на що не ображатися, тому розмовляти при ній можна було цілком відверто. Чомусь я була свято переконана, що такий колективний творчий підхід зможе врятувати ситуацію.

— Нехай зображує східну дівчину — надягне паранджу! — зовсім серйозно запропонувала раптом Оленка. — І стильно, й оригінально, і приховує всі недоліки.

— Східна дівчина повинна танцювати східні танці! Не годиться… Хоча якщо Тамарці взяти зо два уроки танцю живота…

— Та тю на вас! — тут уже обговорювана міс не витримала. — Нє! Я пузом вертіти не збираюся!

Загалом, ми проговорили до вечора, але так нічого й не вирішили. Але ж зовнішній вигляд — це тільки десята частина необхідних приготувань…

— Давайте змінимо напрямок. Потрібно розробити сценарії Тамариних виходів. Отже, перший конкурс — візитна картка. Томо, ти повинна щось розповісти про себе. Що-небудь цікаве й оригінальне. Є ідеї?

— Мене звуть Тамара Крючкова. Мені чотирнадцять років, — нервово вичавила з себе наша міс по тривалих роздумах. — Нещодавно ми з батьками перебралися на Квартал і тепер тут живемо. Мій улюблений колір — червоний. Улюблена квітка — троянда. Улюблений телефон — Самсунг D600.

— Жахливо! — не витримала я.

— Чого це? — образилася Тамарка. — Чудова модель. Кольоровий екран, розсувна панель, вбудований фотик… Ось виросту, вийду заміж за багатого іноземного мільйонера та куплю собі такий…

— Не виростеш, — раптом втрутився Якушев і скривив рота в дурнуватій посмішечці. — Ми тебе раніше придушимо. За несумлінний підхід до цього самого киць-миць-няв…

— Точно! — радісно підтримав Гаврило. — Тобі ж ясно сказано — щось оригінальне. А ти верзеш таке, що всі й так знають.

— Ух, як цікаво! — з-поза прочинених дверей вистромилася переможна фізіономія Таньки. — Всі й так знають, Гавриле? Мені не почулося? Кгм… Я особисто, наприклад, уявлення не маю, що наша майбутня Міс Всесвіт полюбляє троянди. Я їй не дарувала їх і дарувати не збираюся, тому таким питанням не цікавилась… Ти — інша справа, я ж розумію…

У Таньчиному голосі чувся такий невдаваний сарказм, що, зізнатися, мені стало-таки страшно. І не дарма — Тамарчині ручиська вже стислися в кулаки. Гаврило затнувся на півслові й мовчки відійшов у дальній куток.

— Навіщо ти прийшла, Таню? — вискочила я наперед, намагаючись запобігти кровопролиттю.

— Як це «навіщо»? — Танька гордовито підняла голову, хоробро труснула рудими, підфарбованими хною кучерями. — Допомагати! Чи я вже не значуся серед ваших однокласниць?

«Тиць тобі, моя матінко!» — подумала я, але вголос промовила те, що слід було сказати:

— Дуже добре. Будеш у нас модельєром. Відповідатимеш за Тамарині костюми.

— Капець! — клоун Якушев і тут не змовчав. — Ну й конкурс! Не тільки Крючковій ставитимуть, але і її костюмам! Ну… Якщо вже й за них відповідати доведеться…

— За костюми? — гидливо перепитала Таня. Помітно було, що насправді в неї всередині ведеться страшний двобій. Допитлива й доброзичлива Танька боролася там зі шкідливою та злостивою. — А ще за що можна? Хто взагалі за що відповідає?

— Хлопці — за тягання сумок із реквізитом і загальну моральну підтримку конкурсантки. Я — за візаж і зачіску… Зіночка з Оленкою — за інтелектуальну частину підготовки. Конкурсанткам же на третьому етапі конкурсу ставитимуть якісь там запитання з енциклопедій.

Останні пункти розподілу обов’язків я придумала щойно: треба ж було щось Таньці відповісти.

— Ах, значить «за загальну моральну підтримку»?! — зі всієї моєї промови Таня почула тільки те, що здавалося їй найобразливішим.

— Саме так! — я вже почала втрачати терпіння й насилу стримувалася, щоб не перейти на вереск. — Короля робить його почт. Королеву — тим паче. Хлопчиська вдаватимуть Крючковських шанувальників і скрізь за нею ходитимуть. По-перше, для загального престижу. По-друге, щоб Тамарці не так страшно було. Нехай відволікається на суперечки з Гаврилом і від цього менше хвилюється перед виходом на сцену…