Ірина Потаніна - Ну чисто янгол!

Згодом клас звик до вибриків Крючкової. Тим більше, Тамарка перестала чіплятися до дівчат, навіть навпаки — частенько захищала нас від хлоп’ячої частини класу, коли та нахабнішала.

А в ті дні коли 9-А чергував по школі — що й казати! — Крючкова поводилась як справжня героїня. Не боялася ніякої роботи, із задоволенням бралася за прибирання поверху й покірно тягала туди важкелецькі відра з водою примовляючи:

— Ви в нас панянки тендітні, то вже нехай і я!

Врешті-решт ми, загалом, полюбили Тамарку.

Всі, крім Тетяни. Їй не давало спокою те, що Гаврилкін ходив за новенькою невідступно. Адже раніше, ще з третього класу — й про це всі знали — Гаврило був по вуха закоханий у Тетяну й ніяких інших дівчат не визнавав. Таньці, звісно, кривдно було втрачати залицяльника.

— По-моєму, Гаврило вляпався, — з вдаваною байдужістю заявляла Танька, коли ми передзвонювалися, щоб поділитися секретами. — Ніколи не думала, що в нього такий кепський смак!

— Облиш! — заспокоювала я. — Тамарку він просто давно знає. У них же батьки дружать з дитинства. Ну, тобто з Гаврилкіного дитинства. Він звик до неї, ось і спілкується по-людськи… А тебе соромиться, тому…

— Та мені що, — гидливо обривала Таня, начебто й не сама починала цю розмову. — Ну їх обох куди подалі. Краще розкажи, що там у твоєму журналі про дієту пишуть. Бо розтовстію ще, стану, як Крючкова, Гаврило знову причепиться… Його ж тягне на гладух…

— Та годі тобі, — знову заводжу я свою пластинку, намагаючись її заспокоїти.

Але одного разу ми з Танькою помінялися місцями. Уже не вона мені, а я їй скаржилася на Тамарку. Може, й дарма. Але з ким же ще я могла поділитися своїми неприємностями?!

— Уявляєш, — я так щиро засмучувалася, що навіть забула вдати, начебто недавня розмова з Крючковою зовсім не зачепила мене за живе. — Вона мені вчора повідомила, що… Ти не повіриш! Що вона закохана в Сємєчкіна!!!

— У твого Сємєчкіна?! — зойкнула Танька на тім кінці телефонного дроту.

— І зовсім він не мій! — згадала я про правила пристойності. — На фіг треба…

Втім, поділитися своїм обуренням все-таки було необхідно, тому довелося продовжити.

— Це ще не все! — зітхнула я. — Вона вважає, що це в них взаємно! Каже, вона йому теж очевидячки дуже подобається. Мовляв, він, коли її зустрічає в шкільному коридорі, відразу оживає весь і посміхається…

— Подумаєш, — пирхнула Танька. — Я, коли її бачу, теж насилу сміх стримую, то що тепер? Може, я теж у неї закохана?

Скажемо прямо, Танька мене тоді втішила. Я вирішила не звертати уваги на Тамарчині брехні й навіть шляхетно не розірвала з нею дружніх стосунків, як і раніше, допомагаючи з уроками та вислухуючи її історії про велику й світлу любов, вичитані в якихось допотопних романах. Але на душі в мене постійно було тяжко. А раптом Сємєчкін і справді посміхається нашому монстрові? Раптом у нього вроджений несмак! Ех…

І ось тепер Танька — єдина, хто знає, наскільки тяжко мені буває іноді з Тамарою, — зумисне підколює мене… Навіть охрестила Справжнім Вірним Другом Крюгера…

Що ж, як то кажуть, цю халепу переживемо. Хочеться Таньці попащекувати — її проблеми. Зрештою, я ж виступаю за добру справу. Тамарка ж не навмисно таке витворяє. А вже наша школа — й поготів ні в чому не винна. Ні в дивацтвах Крючкової, ні в тому, що решта дівчисьок побоялися брати участь у міській «Міс Чарівності».

Отже, чи то на злість Таньці, чи й справді з бажання відстояти честь школи я мовчки прийняла роль відповідальної за Тамарину підготовку до конкурсу.

І це виявилося найбільшою дурістю, на яку я тільки була здатна!

— Насамперед, розберімося із зовнішнім виглядом! — наступного ж дня по оголошенні конкурсу я походжала туди-сюди вздовж дошки та озвучувала план завоювання симпатій журі.

Тетяна Миколаївна на час підготовки до конкурсу передала кабінет у наше розпорядження, тому проблем із місцем збору не виникало. На вчительському столі з широко розставленими ногами, спершись ліктями поміж них, сиділа понура Крючкова. Решта учасників команди з підготовки сиділи за партами. Оленка, Зіночка, Гаврило та Якушев — оце й усі, хто зважився допомагати Тамарці. Навіть Тетяна Миколаївна, й та коректно відсторонилася — послалась на невідкладні справи.

— Наша модель може виграти тільки за рахунок оригінального образу! — оголосила я мозковий штурм. — Відкриймо шлях фантазії! Стиль і гармонія — ось наше кредо… Тамарка мусить стати чарівною, фэншуйною і енергетичною…