Віктор Безорудько - Нейтрино залишається в серці

— Завдання нашого інституту — підготувати космонавтів-роботів, які мають здійснити політ і системою сигналізації, що поєднує в собі радіо та промені лазера, вони передадуть на землю свої спостереження. Вам відомо, що деякі країни вже робили спробу надсилати кібернетичні устаткування на інші плянети. Але особливого успіху це не принесло. Ми одержали тільки підтвердження наших припущень. Але нової інформації машини не дали. Ми ж маємо надіслати на плянету Ікс розумних, здатних самостійно мислити роботів. Щоб розумні істоти плянети Ікс мали якесь уявлення про людей Землі, ми виготували роботів ось такими.

Карась відсунув плисову завісу, і я вперше побачив тих людей, котрих, як твердив Капуста, зробили в майстерні.

Праворуч стояла дівчина. Вона була в голубій сукні. Голова гордо піднята догори. Кирпатий ніс, трохи товстуваті губи. Русяве волосся пасмами лягало на плечі.

— Чудова дівчина, правда? — і запитав я.

— Тобі подобається?

— Дуже.

— Залицятимешся до неї?

— Неодмінно.

— А подивися на чоловіка. На кого він схожий?

На сцені стояв другий Левандовський. Йому тільки трохи менше дали чорного кольору. Це щоб люди на другій плянеті не подумали, ніби в нас тут такі вже всі смуглясті та чорнобриві.

— Нам вдалося моделювати людський мозок. Наші роботи здатні не тільки запам’ятовувати і передбачати, вони здатні до самостійного мислення. І, можливо, тільки одне відрізняє їх від людей — невміння почувати. А без почуттів, без емоцій людину уявити не можна.

Ефект, викликаний появою роботів, був надзвичайний. Мені було видно профіль Прюста. Він витягнув тоненьку шию і голова його повисла, ніби кудлатий звір. Він вихопив з портфеля бльокнота і почав писати. Мабуть, занотовував враження від зустрічі з роботами.

— Наші роботи мають ще одну властивість. Вони сприймають імпульси людського мозку і цілком їх відтворюють. Молекулярний апарат роботів може перехоплювати риси характеру, поведінки, естетичні смаки, мрії людини. Така властивість молекулярного мозку дає нам можливість повністю передати властивості однієї людини нашому роботові. Звичайно, можливості робота покищо трохи обмежені. Але зважте — це перші наші немовлята.

Карась зробив велику павзу. Він втомився, оцей чоловік з статурою атлета. Він, мабуть, не любив виголошувати довгі промови.

— Наше завдання зробити роботів цілком сучасними людьми. Нас не турбує проблема опанування роботами точних і гуманістичних наук — ми вже маємо записаний на магнетофонну плівку повний курс лекцій з першої кляси і до останнього курсу політехнічного інституту. Нас турбує інша проблема — ми повинні надати роботам риси нашого молодого сучасника. Ми хочемо, щоб на іншій плянеті роботи цілком представляли нашу сучасну молоду людину. Цьому питанню й присвячена конференція.

З доповіді я довідався, що роботи зроблені з особливого пластика, надзвичайно стійкого і міцного. Живляться роботи енергією світла. Мінімальна кількість світла забезпечить повноцінну діяльність робота на дві доби. Як тільки будуть зняті запобіжники — роботи почнуть своє свідоме життя. Єдина вада — робот має одержувати тільки позитивну інформацію та позитивні пізнання. Його не можна переконувати в тому, що він має помилкові погляди на речі. Це робить проблему дуже відповідальною. Тільки живий еталон, живий зразок може настроїти робота, передати йому помисли, думки і прагнення.

— Інко, я заздрю їм.

— А я ні.

— Я полетів би на невідому плянету.

— І звідти писав би до журнала репортаж?

— Звичайно.

— А я їстиму «Ракові шийки» на кондиторській фабриці? Слухай. Це професор Пітагоренко-Волоцюга.

Професор пішов до трибуни зиґзаґами, ніби не існувало тієї істини, що найкоротша лінія — пряма. Перехилившись через край трибуни, він дивився в зал і ворушив бровами.

— Я мушу сказати. Я обов’язково зараз скажу, що вся оця справа з робото-людьми мені не подобається. Навіщо? Навіщо, я вас питаю? Треба було зробити звичайну машину — і все. І все? Ні —не все. Треба було дати машині програму. Навіщо оці метафізичні балачки про якусь душу для роботів? Я вас про це питаю? Питаю. Ми вчені? Так. Нам властиві ідеалістичні погляди? Я вас питаю — властиві? Ні, не властиві. Для чого оці розмови про характер? А що це таке — характер? Це щось літературне. А ми фізики. Ми фізики? — Він зупинився на цьому запитанні і довго читав короткозорими очима якогось папірця. Папірець, мабуть, був не той. Він витяг з кишені цілу купу інших і почав шукати. Нарешті потрібний папірець потрапив до його рук. Він грізно ним потрусив у повітрі і сказав: —Ми не альхеміки, хотів я сказати. Ми матеріялісти. Вміємо ми логічно мислити? А мій шановний колеґа забув про цю логіку. Забув? Забув. Карась хоче здивувати живі створіння плянети Ікс. А чи існує така плянета? Хто її бачив, таку плянету? Це тільки припущення. А що таке припущення? Астрономи доводять, що вона є. Є? Де є? А оці сиґнали — міт. Міт? їх розгадав хтось? Хто? А може, сигнали подають кажани. Кажани? Кажани. У них є така апаратура. А може то миші велетенських розмірів. Може? Або мурахи. Мурахи? Так. Вони колись трохи не заволоділи нашою землею. Подумайте, яке буде уявлення в летючих мишей про людину Землі? Я ще щось хотів сказати. Але на цьому кінчаю.