Говард Філіпс Лавкрафт - На стрімчаках божевілля

За годину з чвертю загін, як і було домовлено заздалегідь, прибув на ферму Феннерів, де люди почули останні повідомлення, що стосувалися їхнього майбутнього бранця. Той приїхав на свою ферму близько півгодини тому, і майже відразу ж після його прибуття з даху кам’яної будівлі піднявся до неба яскравий промінчик. Але в інших вікнах світла не було, як зазвичай. Саме у цей час іще один промінчик вирвався з горішнього поверху будинку, полинувши на південь, і нападники збагнули, що вони присутні при неприродних і незбагненних явищах.

Капітан Віппл наказав загонові Розділитися на три частини; одна з двадцятьох осіб під орудою Елізара Сміта мала прямувати до берега та боронити місце, де може висадитися підкріплення Карвена, і залишатися там, поки не знадобиться для рішучих дій.

Друга частина (також із двадцятьох осіб, під орудою капітана Ізика Гопкінса), мала прокрастися річковою долиною за ферму Карвена та зруйнувати сокирами або пороховим вибухом важкі двері з горіхового дерева на високому крутому березі. Третя частина мала оточити будинок і всі приміщення ферми.

Третину цієї останньої частини капітан Метьюсон мав вести до таємничої кам’яної будівлі з вузькими вікнами. Ще одна частина мала йти за капітаном Віпплом до будинку, а ті, що залишалася, оточити усю ферму та ждати на місці сигналу.

Група, яка перебувала на березі річки, мала штурмувати двері за посвистом і захопити всіх і все, що може вирватися з підземелля. Почувши два свистки, вони мали проникнути крізь двері до підземелля, щоб битися з ворогами або приєднатися до інших нападників. Група біля кам’яної будівлі мала завдання спершу зламати вхідні двері, потім спуститися проходом усередину приміщення та приєднатися до нападників у підземеллі. Останній сигнал (три свистки) викликав резерв, що боронив підступи до ферми; в їхньому складі перебувало двадцятеро осіб, котрі також Розділилися: одні мали увійти у підземні приміщення через будинок, інші ж – проникнути у печери через кам’яну будівлю.

Капітан Віппл не сумнівався в існуванні катакомб і враховував це при складанні плану. У нього був боцманський свисток, що видавав надзвичайно потужний і пронизливий звук. Тому можна було не боятися, що сигнали не почують. Резервна група, яка перебувала на березі річки, могла, природно, й пропустити сигнал, тому в разі потреби довелось би когось туди й послати. Мозес Браун і Джон Картер вирушили на берег разом із капітаном Гопкінсом, а президент Меннінґ мав залишатися з капітаном Метьюсом біля кам’яної будівлі.

Доктор Бовен та Ізра Віден були в групі капітана Віппла, яка мала розпочати штурм будинку відразу, як тільки до капітана Віппла прибуде посланець від капітана Гопкінса, повідомляючи про готовність берегової групи. Тоді командир загону подасть сигнал – один гучний свисток, і всі три групи одночасно почнуть атаку в трьох місцях.

Приблизно о першій годині ночі всі групи покинули ферму Феннера. Одна попрямувала до берега, друга – в долину річки, до дверей, що провадили до підземелля, а третя, своєю чергою, Розділилася на дві частини та подалася до ферми Карвена.

Елізар Сміт, котрий супроводжував берегову групу, писав потім у своєму щоденнику, що вони прибули до місця призначення без якихось пригод і довго чекали біля крутого схилу берега, що спускався до бухти. Одного разу тишу порушив якийсь нечіткий звук, що нагадував сигнал. Другого разу – люте гарчання та лемент, потім – вибух, що стався, ймовірно, в тому ж місці.

Пізніше одному з моряків здалося, що він чує віддалені постріли з мушкетів і рушниць. А ще за якийсь час Сміт відчув, як усе навколо затріпотіло, повітря сіпнулося від таємничих і страшних слів, промовлених невідомою велетенською істотою. Лише перед самим світанком до них дістався самотній посланець, змучений, із диким шаленим поглядом; від його одягу жахливо смерділо. Він звелів їм без жодного галасу розходитися по домівках і ніколи більше не згадувати, ба навіть не думати про справи цієї ночі і того, кого називали Джозефом Карвеном. Вигляд цього чоловіка був переконливішим за будь-які слова. І хоча він був простим і чесним моряком, котрий мав безліч друзів, здавалося, що в ньому сталися якісь незрозумілі зміни: щось надломилося в душі чоловіка, і після тієї ночі він назавжди сторонився людей. Те саме трапилося і з іншими його супутниками, які побували в самому гнізді невідомих жахів, котрих учасники берегової групи зустріли пізніше. Кожен із цих людей, здавалося, втратив частку свого єства, побачивши та почувши щось, не призначене для людських вух і очей, і не зумівши це забути. Вони ніколи ні про що не розповідали, бо інстинкт самозбереження – найдавніший із людських інстинктів – змушує людину зупинятися перед страшним і невідомим. Береговій групі також від єдиного гінця, котрий дістався до них, передався невимовний страх, який запечатав їхні вуста. Вони майже нічого не розповідали. Отже, щоденник Еліза-ра Сміта є єдиною пам’яткою, що залишилася після нічного походу озброєного загону, який вийшов із шинку «Золотий лев» весняної зоряної ночі.