Говард Філіпс Лавкрафт - На стрімчаках божевілля

З нетерпінням очікую Вашого бригу, про який щодня справляюся на корабельні пана Віддла».

Третій підозрілий лист був написаний незнайомою мовою та незнайомими літерами. У щоденнику Сміта, який знайшов Чарльз Вард, була грубо скопійована часто повторювана комбінація букв (авторитетні вчені з Університету Брауна оголосили, що алфавіт амхарський або абіссинський, але сам лист розшифрувати не змогли).

Жодне з цих послань не було доставлене Карвену, до того ж зникнення із Салема Джедедії Орна приблизно в той же час показало, що змовники з Провіденса вдалися до якихось таємних заходів. Історичне товариство в Пенсільванії, кероване доктором Шіппеном, отримало листа щодо появи у Філадельфії якогось небезпечного індивіда. Але відчувалася необхідність вжити рішучіших заходів, і товариство сміливих моряків, давши один одному обітницю вірності, таємно збиралося ночами в корабельнях і на складах Брауна. Повільно, але беззастережно розроблявся план, який мав не залишити й сліду від зловісних діянь Джозефа Карвена.

Незважаючи на всі заходи безпеки, Карвен, здавалося, відчував, що проти нього назріває змова, проявляючи не властивий йому неспокій. Екіпаж його постійно снував між містом і дорогою на Потуксет. Тепер із нього сповзла маска удаваних веселощів, за допомогою якої він останнім часом намагався боротися зі сформованим проти нього упередженням. Феннери, його найближчі сусіди, однієї ночі помітили яскравий промінчик світла, що випинався з дірки в даху загадкової кам’яної будівлі з високими та дуже вузькими вікнами. Про цю подію вони негайно повідомили Джону Брауну з Провіденса. Пан Браун, керівник ретельно відібраної групи, яка мала покінчити з Карвеном, повідомив Феннерам, що незабаром будуть задіяні рішучі заходи. Він вважав це за слушне, бо тямив, що від них буде неможливо приховати атаку на ферму, що готується давно. Він пояснив свої дії, повідомивши, що Карвен, як стало відомо, є шпигуном ньюпортських митників, до яких мали явну або таємну ворожнечу всі шкіпери, купці та фермери в окрузі Провіденса. Невідомо, чи повірили цим хитрощам сусіди Карвена, виявивши на його фермі так багато дивних речей. Але у будь-якому разі Фен-нери були схильні приписати все найгірше цьому чоловікові, чия поведінка була настільки незвичною. Пан Браун доручив їм наглядати за фермою та повідомляти йому про все, що там відбувається.

Застереження, що Карвен про щось підозрює та має намір влаштувати щось незвичайне, доказом чого слугував дивний промінчик світла, що тягнувся в небо, врешті прискорило акцію, настільки ретельно підготовлену поважними містянами. Як було записано в щоденнику Сміта, близько сотні озброєних моряків зібралися о десятій годині вечора в п’ятницю, 12 квітня 1771 року, в приміщенні шинку Тарсто-на «Золотий лев» на Вейбоссет-пойнт навпроти мосту. Серед відомих людей міста, крім командира загону Джона Брауна, були присутні: доктор Бовен із валізою хірургічних інструментів; президент Меннінґ (цього разу без своєї знаменитої перуки, найбільшої в колонії, що всі одразу помітили), губернатор Гопкінс, закутаний у темний плащ і в супроводі свого брата Ізика, досвідченого мореплавця, котрого він посвятив у таємницю останньої миті з дозволу інших; Джон Картер, капітан Метьюсон і капітан Віппл, котрий і мав керувати атакою на ферму. Ці люди якийсь час радилися окремо в задній кімнаті, після чого капітан Віппл вийшов до зали, щоб знову підтвердити обітницю мовчання присутніх моряків і дати їм останні вказівки. Елізар Сміт перебував із іншими керівниками операції в задній кімнаті, очікуючи прибуття Ізри Відена, який мав простежити за Карвеном і повідомити, коли його екіпаж поїде на ферму.

Приблизно о пів на одинадцяту на Великому мосту пролунав гамір, після чого гуркіт коліс екіпажа Карвена долинув вже з вулиці за мостом. На той час вже непотрібні були палкі промовляння Відена, щоби второпати: людина, приречена на смерть, зібралася в свою останню путь для завершення свого гріховного опівнічного чаклунства. Через мить, коли екіпаж оддалік проторохтів по мосту біля Мадді-доку, з’явився Віден. Загін мовчки вишикувався на вулиці перед шинком у бойовій стрій, закинувши на плечі крем’яні мушкети, мисливські рушниці та гарпуни, які вони прихопили з собою. Віден і Сміт приєдналися до нападників, як і капітан Віппл, командир загону, капітан Ізек Го-пкінс, Джон Картер, президент Меннінґ, капітан Метьюсон та доктор Бовен. Під одинадцяту годину підійшов і Мозес Браун, котрий був відсутній на попередніх зборах, що проходили в тій же корчмі. Всі ці відомі містяни та сотня моряків подалися без зволікань у довгу путь, похмурі та охоплені наростаючим хвилюванням, залишивши позаду Мадді-док і підіймаючись по плавному підйому Броуд-стрит, у напрямку до дороги на Потуксет. Пройшовши церкву Елдера Сноу, дехто з моряків озирнулися, щоб кинути прощальний погляд на Провіденс, чиї вулиці та будинки розкинулися під весняним зоряним небом. Мансарди та гострі дахи здіймалися темними силуетами, солоний морський бриз тихо віяв від бухти, що плюскотіла на північ від мосту. Вега підіймалася небом, віддзеркалюючись у водах річки, над пагорбом, на верхів’ї якого вимальовувалися контури дерев, що ховалися за дахом незакінченої будівлі коледжу. Біля підніжжя пагорба й уздовж вузьких доріг, що підіймалися схилом, дрімало старе місто Провіденс, в ім’я безпеки та процвітання якого треба було стерти з лиця землі гніздо жахливих і гидких Богові злочинців.