Говард Філіпс Лавкрафт - На стрімчаках божевілля

У січні 1770-го, коли Віден і Сміт безуспішно намагалися вирішити, як їм бути (якщо взагалі можна було щось удіяти, спираючись на такі розрізнені та туманні дані), стався інцидент із кораблем «Форталеца». Розлючений підпалом митного шлюпу «Ліберті» в Ньюпорті минулого літа, адмірал Веллейс, командувач усією прикордонною флотилією, виявляв посилену увагу до іноземних кораблів. З цієї причини військова шхуна Його величності «Сиґнет» під командуванням капітана Чарльза Леслі одного ранку після недовгого переслідування захопила невеликий корабель «Форталеца», приписаний до міста Барселони в Іспанії, яким командував капітан Мануель Арруда (той, згідно із записами в судновому журналі, прямував із Великого Каїру до Провіденса). Під час обшуку корабля в пошуках контрабанди виявився дивовижний факт: його вантаж складався винятково з єгипетських мумій, одержувачем яких значився шкіпер Ей Бі Сі, котрий мав перевантажити ці мумії на ліхтер до Немквіт-Пойнту. Капітан Арруда замовчав ім’я справжнього одержувача, вважаючи питанням честі дотриматися складеної ним присяги. Віце-адміралтейство Ньюпорта, не знаючи, що робити, з огляду на те, що вантаж, з одного боку, начебто не був контрабандою, але з іншого – те, що «Форталеца» увійшла до бухти таємно, не дотримуючись законної процедури, за порадою фіскала Робінсона вирішило дійти компромісу, звільнивши корабель, але заборонивши йому входити у води Род-Айленда. Згодом поширилися чутки, що іспанський корабель бачили в бостонській гавані, хоча він не отримав дозволу увійти до порту.

Цей незвичайний інцидент спричинив жваві диспути в Провіденсі, і мало хто сумнівався в існуванні зв’язку між таємничим вантажем і зловісною постаттю Джозефа Карве-на. Всі знали про його незвичайні досліди та екзотичні субстанції, які він виписував звідусіль, усі підозрювали його в пристрасті до відвідин цвинтарів. І не треба було мати бурхливу уяву, щоб пов’язати його ім’я з огидним вантажем, який не міг бути призначений нікому в Провіденсі, окрім нього самого.

Немов знаючи, що про нього пліткують, Карвен кілька разів, ніби мимохідь, згадував про особливу хімічну цінність бальзаму, який зберігається в муміях (либонь, вважаючи, що може подати всю цю справу як цілком звичайну та природну, але ніяк не підкреслюючи свою причетність до неї).

Віден і Сміт, певна річ, не мали жодних сумнівів щодо призначення мумій, висуваючи найнеймовірніші гіпотези, що стосувалися як самого Карвена, так і його жахливих досліджень.

Наступної весни, як і роком раніше, випали сильні дощі, й обоє друзів продовжували уважно спостерігати за берегом річки поза фермою Карвена. Знов – з-під шматків берегового схилу визирнули нові купи кісток. Але, як і раніше, якихось слідів підземних приміщень або переходів не виявилося. Однак у селищі Потуксет, розташованому за милю нижче по річці (там, де вона падає на кам’яні пороги, розливаючись потім у широку гладь) поширилися дивні чутки. Тут, де вигадливі старовинні споруди немов наввипередки спиналися на вершину пагорба від дерев’яного містка, де в сонних доках стояли на якорі рибальські шлюпи, люди розповідали про страшні знахідки, що подекуди пливли униз за течією, які можна було побачити тієї миті, коли вони скочувалися по порогах. Природно, Потуксет – велика річка, що проходить кількома заселеними місцинами, де є чимало кладовищ (а весняні дощі цього року були напрочуд рясні).

Але чоловіків, котрі рибалили біля мосту, зворохобив лютий погляд, яким, як їм здалося, окинула їх незрозуміла істота, що промчала повз них до спокійного водяного дзеркала, що стелилося нижче від мосту, вони чули також приглушений зойк іншої дивної істоти, що майже повністю розклалася. Ці чутки негайно ж привабили Сміта (Віден тоді перебував у плаванні) до берега Потуксету за фермою, де найімовірніше можна було знайти рештки земляних робіт.

Однак у крутому схилі не залишилося й сліду якогось тунелю: потік весняних вод залишив після себе цілу купу землі та вирваного з корінням чагарнику, що ріс на урвищі. Сміт навіть почав було копати навмання, але незабаром відмовився від цієї затії, не сподіваючись на успіх (а можливо, підсвідомо остерігаючись можливого успіху). Невідомо, як би на його місці вчинив упертий і мстивий Віден, якби на той час не був у морі.

Восени 1770 року Віден вирішив, що нарешті настав час повідомити про результати своїх спостережень. Йому було важливо зв’язати воєдино безліч фактів і був потрібен свідок, котрий міг би підтвердити, що все це – не вигадки, породжені ревнощами та жагою помсти. Своєю головною довіреною особою він обрав Джеймса Метьюсона, капітана «Ентерпрайзу», (той, з одного боку, знав його достатньо добре, а з іншого – був вельми шанованою особою в місті та користувався повною довірою). Бесіда Відена з капітаном відбулася в кімнаті на горішньому поверсі корчми «Сабіна» поблизу доків. На ній був присутній Сміт, котрий підтвердив усі заяви Відена. Було помітно, що розповідь справила на капітана Метьюсона величезне враження. Як будь-який мешканець Провіденса, капітан мав глибокі підозри щодо Джозефа Карвена. Отож знадобилося лише кілька фактів, аби цілком його переконати. Наприкінці бесіди він спохмурнів і змусив приятелів заприсягтися в тому, що вони будуть мовчати, як риби. Капітан зазначив, що конфіденційно передасть отриману інформацію десятьом найбільш освіченим і впливовим громадянам Провіденса, вислухає їхню думку та буде дотримуватися їхніх порад. У будь-якому разі, дуже важливо було тримати все в таємниці, бо це не така справа, з якою могли б упоратися міські констеблі. Головне – про це не має дізнатися легко збудлива юрба. Інакше в цей і без того неспокійний час може повторитися салемське безумство, що спіткало людей близько ста років тому, коли Карвен був змушений чкурнути із Салема до Провіденса.