Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Фон Юнцт не раз тонко і тривожно натякав на своє безпосереднє зіткнення з цим культом, і ці натяки вразили мене, коли я порівняв їх із чутками про обставини його смерті. Він згадував про пожвавлення деяких ідей, пов’язаних із очікуваною появою диявола-бога – таємничого створіння, якого жодна людина (якщо не брати до уваги відважного Т’йоґа, котрий так і не повернувся назад) ніколи не бачила, і зіставляв сам характер цих міркувань із табу, накладеним у стародавньому My на будь-які спроби навіть уявити собі образ цієї жахливої істоти. Особливий страх уселяли вченому чутки на цю тему, які поширилися останнім часом серед переляканих і зачарованих прихильників культу. Чутки, сповнені хворобливої жаги, розгадати справжню природу тієї пекельної тварюки, з якою Т’йоґ зустрівся віч-на-віч у пекельній цитаделі в тепер затонулих горах до того, як його, вочевидь, спіткав жахливий кінець. І я сам був дивно стривожений непрямими та зловісними посиланнями науковця на ці обставини.

Навряд чи менш страшними були здогади фон Юнцта щодо місця теперішнього перебування вкраденого сувою із закляттям проти сили Ґатанотоа і про кінцеві цілі й можливості його застосування. За моєї цілковитої впевненості, що вся ця історія – винятково містика, я не міг не відчути сироти на спині при одному лише безглуздому припущенні, що раптом і справді з’явиться на світ це жахливе божество й оберне все людство в скупчення жахливих статуй, які зберегли в собі живий мозок, приречених на інертне, безпорадне існування упродовж незліченних віків. Старий дюссельдорфський учений засвоїв огидну манеру більшою мірою туманно натякати, ніж однозначно стверджувати, і я міг уторопати, чому його мерзенну книжку відкинули в багатьох країнах як блюзнірську, нечисту та небезпечну.

Мене аж теліпало від відрази, й усе ж книга фон Юнцта таїла в собі якусь схиблену манливість, я не зміг відкласти її набік, не дочитавши до кінця. Додані до неї репродукції орнаментів та ідеограм із країни My були разюче схожі на знаки, зображені на дивному циліндрі й сувої, та й уся розповідь буяла подробицями, що містили неясні, але неприємно збудливі натяки на дивовижну близькість суті стародавньої леґенди до обставин появи на світ страшної мумії. Циліндр і сувій – район Тихого океану – тверда переконаність старого капітана Везербі, що циклопічна гробниця, в якій була виявлена мумія, раніше містилася під великою спорудою… Так чи інакше, а в глибині душі я надзвичайно радів тому, що вулканічний острів зник у глибині океану ще до того, як дослідники змогли знайти на ньому щось жахливе, що таїться під важким віком люка.

Інформація, яку я почерпнув із «Чорної книги», виявилася напрочуд корисною, коли навесні 1932 року на мене звалилася нова хвиля газетних публікацій і свіжих подій. Нині я навряд чи пригадаю точно, з якого часу мене особливо стали турбувати часті повідомлення про поліційні акції проти химерних, фантастичних релігійних культів як на Сході, так і в інших місцях. Але в травні чи червні я вже чітко усвідомив, що раптові й незрозумілі вибухи активності таємних містичних співтовариств, які досі рідко давали про себе знати, разом прогриміли по всьому світу.

Тривожні газетні повідомлення тепер пов’язувалися для мене, мабуть, не зі зловісними натяками фон Юнцта і не з галасом навколо мумії та циліндра, які зберігають у музеї, а з тією обставиною, що увагу публіки в усьому світі привернула разюча схожість обрядових дій і текстів у прихильників розмаїтих таємних культів, що впадало в вічі, й наполегливо, в сенсаційному дусі виголошувала преса. У будь-якому разі я не міг не закарбувати з неспокоєм постійне повторення на цих збіговиськах одного і того ж імені, хоч і в різних перекручених формах, навколо якого, схоже, зосереджувалися ритуали більшості культів і яке збуджувало в присутніх дивну суміш почуттів – пошани та жаху. Деякі імена звучали як Ґ’танта, Танотаг, Тган-Тга, Ґатан і Ктан-Таг – і тут не знадобилися підказки моїх тепер численних окультних кореспондентів, аби побачити незаперечну спорідненість усіх цих варіантів із жахливим ім’ям, поданим фон Юнцтом у формі Ґатанотоа.

Проявлялися й інші вельми тривожні ознаки. Знову і знову газети посилалися на примарну, сповнену побожного страху згадку на цих зібраннях про якийсь «істинний сувій», із яким, либонь, пов’язували якісь страшні загрози та небезпеки і який нібито перебував під охороною якогось Наґоба, кого б або що б не мали на увазі під цим ім’ям. Наполегливо повторювали й ім’я, що звучало в різних варіантах, як Тоґ, Тіок, Йоґ або Зоб, і воно мимоволі пов’язувалося в моїй збудженій свідомості з ім’ям злощасного відступника Т’йоґа, котрого згадували у «Чорній книзі». Це ім’я вимовлялося в поєднанні з такими таємничими фразами, як «ніхто інший, як він», «він бачив його в обличчя», «він знає все, хоча не може ні бачити, ні відчувати», «він проніс пам’ять крізь століття», «істинний сувій звільнить його», «Наґоб володіє істинним сувоєм», «він може сказати, де знайти Це».