Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Щороку в жертву Ґатанотоа приносили дванадцять юних воїнів і дванадцятьох дівчат. Їхні тіла вкладали на палаючі вівтарі в мармуровому храмі, збудованому біля підошви гори, бо ніхто не наважувався піднятися на базальтові скелі Яддіт-Ґго і тим більше підійти до циклопічної твердині, зведеної на його шпилі ще до появи на Землі людини. Влада жерців Ґатанотоа була безмежною, позаяк лише вони могли захистити К’наа й усю країну My від божества, яке будь-якої миті може вийти з таємного притулку назовні й обернути всіх присутніх на камінь.

На чолі сотні жерців Темного бога стояв Аймеш-Мо, верховний жрець, котрий на святі Нат завжди прошкував попереду короля Табона і гордо стояв, випроставшись на весь зріст, перед каплицею Дгорік у той час, як володар смиренно схиляв перед нею коліна. Кожен жрець мав мармурове житло, скриню золота, дві сотні рабів і сотню наложниць, не кажучи вже про його незалежність від цивільного закону і про владу дарувати життя або карати смертю кожного жителя К’наа, за винятком королівської свити. Але якою б великою не була влада жерців, країна завжди жила в страху, щоби Ґатанотоа не вислизнув із похмурих глибин і не спустився донизу, сіючи серед людства жах і скам’яніння. Згодом жерці заборонили людям навіть думати про Темного бога або уявляти собі його жахливий вигляд.

Це був рік Червоного місяця (за підрахунками фон Юнцта, 173–148 тисяч років до P. X.), коли вперше людська істота наважилася не скоритися Ґатанотоа і повстати проти жахливої його погрози. Цим відважним єретиком був Т’йоґ, верховний жрець Шуб-Ніґґурата і хранитель мідного храму Всемогутнього цапа з леґіоном юних. Він довго міркував про владу різних богів, йому послали дивовижні сни й одкровення, пов’язані з життям цього і ще давніших світів. Урешті-решт, він набув упевненості, що добрих богів можна налаштувати проти злих, і повірив, що Шуб-Ніґґурат, Нуґ та Єб, як і змієбог Йґг, стануть на бік людей у боротьбі проти тиранії пихатого Ґатанотоа.

За навіюванням богині-матері Т’йоґ вписав у Наакаль – ієратичний текст свого жрецького ордену – небувале раніше закляття, здатне, як йому здавалося, запобігти небезпеці скам’яніння, яке може спричинити Темний бог. Під його захистом, вважав він, людина, котра зважиться на подвиг, зуміє піднятися на базальтові скелі та першою з усіх людей увійти до циклопічної цитаделі, під якою ховається Ґатанотоа. Т’йоґ був упевнений, що, ставши віч-на-віч із жахливим богом, за підтримки могутнього Шуб-Ніґґурата і його синів, він зможе змусити його до згоди і назавжди звільнить людство від прихованої в безодні загрози. Вдячні люди будуть готові віддати своєму визволителю всю шану, яку він сам собі забажає. До нього перейдуть усі привілеї жерців Ґатанотоа, а потім стануть досяжними не лише королівське звання, але, можливо, й навіть ореол нового божества.

Своє охоронне закляття Т’йоґ накреслив на сувої, зробленому з плівки птаґон (за фон Юнцтом, зворотний бік шкіри давно вимерлої ящірки якіт), і замкнув його у вкритий орнаментом циліндр із лаґ-металу, який принесли із собою найдавніші представники планети Юґґот. Ця магічна формула могла навіть повернути скам’янілим жертвам їхній первісний вигляд. Відступник нарешті зважився, сховав циліндр під мантією і проникнув до циклопічної фортеці з обрисами, що ґрунтуються на якійсь чужорідній геометрії, і зійтися віч-на-віч із монстром у його ж лігві. Що станеться після цього, він навіть не здогадувався, але надія стати рятівником людства зміцнювала рішучість сміливця.

Він не врахував одного – заздрощів і зажерливості розбещених пошаною жерців Ґатанотоа. Почувши про намір Т’йоґа і злякавшись утратити свій престиж і привілеї, вони здійняли шалений галас проти так званого блюзнірства, волаючи всюди, що жодна людина не зможе піднятися на гору над Ґатанотоа, що будь-яка спроба повстати проти нього лише накличе на людство його шалений напад і що жодне закляття і навіть майстерність жерців не врятують від його гніву. Цим лементом вони сподівалися повернути думку народу проти відступника, але прагнення людей звільнитися від жахливого тирана було настільки сильним і так довіряли вони магічному мистецтву та завзяттю Т’йоґа, що всі протести жерців ні до чого не призвели. Навіть король Табон – зазвичай усього лише маріонетка в руках жерців – відмовився забороняти Т’йоґу його відважне паломництво.

І тоді жерці потай зробили те, чого не зуміли зробити відверто. Однієї ночі Аймеш-Мо, верховний жрець, тихцем проник до келії Т’йоґа при храмі й викрав із його спального одягу циліндр зі заповітним сувоєм, підмінивши його іншим, дуже схожим, але позбавленим магічної сили. Коли фальшивий талісман ковзнув назад в одежу приспаного відступника, не було кінця-краю радощам Аймеш-Мо, бо він був упевнений, що підміна зможе залишитись непоміченою. Вважаючи себе захищеним справжнім закляттям, Т’йоґ вибереться на заборонену гору та вступить до Оселі зла. І тоді все інше довершить сам Ґатанотоа, захищений від усіх чар.