Рус Пренс: Елла

– Стріляйте!

Клаптик вогню здійнявся у повітрі, зникнувши в густому димі.

Джеффрі зі Стівеном кинулись на стіну. Піднявшись по вище, вони побачили як Сноррі, залишаючи по собі стежку вогню на землі, дісталась ворожих положень. В туж мить пролунав гучний вибух. Небо забарвилось в яскраві кольори. Знаряддя облоги запалали. Яскраво-червоний струмінь дістався і решти катапульт, віддавши їх у обійми вогню.

– Це їх затримає… – задоволено промовила Джеффрі. – Ненадовго, але затримає.

– Можливо так було потрібно робити з самого початку?

– В голову прийшло тільки зараз. Я на першому своєму завданні потрапила в ситуацію з подвійною зрадою. Трішки забагато, ти так не гадаєш? Я не встигаю так швидко думати наперед.

– Почекай… Це твоє перше замовлення? Як так? Джеффрі, я гадав…

– «Джеффрі» – так звали мого батька.

– Но..

– Ми не маємо на це часу. – дівчина схопила відро. – Допоможи гасати пожежу.

У ночі лорд Мортон не вчиняв більш спроб атакувати. Всі готувались з першими променями вступити в бій. Солдати Мортона вистроїлись в шеренги, поволі просуваючись до мурів.

– Є ще якісь приховані навички? – з надією в голосі запитав Пейн.

– Є одна ідея. Приготуй знову катапульту і зарядіть найбільше ядро.

Джеффрі підійшла до снаряду і знову обробила його чарівною рідиною.

– Накажи воїнам сховатись за мурами і стріляй коли вороги підійдуть максимально близько.

Залп. Ядро злетіло увись. Діставшись максимальною висоти, снаряд на мить зависнув і різко, набираючи швидкість, понісся додолу. Не досягаючи землі, снаряд розколовся на сотні малих загострених, схожих на наконечники стріл, частин і ударив по воїнам.

Здійняли крики, кров залила землю. Два десятки лучників Стівена «пригощали» ворога, стріляючи між вистрілами катапульти і ховаючись за мурами. Одна за одною атаки не приносили результату і врешті-решт ворог відступив, залишаючи по собі десятки, а можливо і сотні мерців.

– Один день вистояли! – промовив Стівен, присівши поруч із дівчиною. – Іди, відпочинь.

Разом із сутінками прийшла віра і у перемогу. Ворог більше не розпалював багать і тому все поле бою накрила повна пітьма. Більшість чоловіків відпочивали прямо на мурах, обнявши зрою. Дехто намагався заснути, але не міг, тривожно позираючи за стіни; дехто підкорений втомою упав біля зруйнованого будинку, поринувши в сновидіння; і тільки Стівен ходив поміж захисників міста, намагаючись їх підбадьорити.

Дівчина, опершись об стіну будівлі, намагалась бодай відпочити. Вона зняли взуття, розтираючи онімілі ноги.

– Чому ти залишилась? – Стівен подав шкіряний бурдюк з водою Джеффрі.

– Не знаю. – чаклунка зробила кілька протяжних ковтків. Вода принесла не абияке задоволення. Вона і подумати не могла, що звичайна вода може бути такою смачною. – Всі говорять, що мною керують більше емоції ніж здоровий глузд. Так, що приймайте в гості. Приготуйте мені м’яке ліжко і червоне вино, а то я піду геть.

– Можливо, ми переживимо ці події. І ти дізнаєшся яка насправді гостинність шахтарів. Ми часом грубі, але добрі і лагідні… десь у середині. – Стівен широко посміхнувся: вперше за увесь час Джеффрі побачила усмішку на його вустах.

Раптово пролунав крик і сильний поштовх. Ворог, у повній пітьмі, відновив обстріл, заставши зненацька захисників міста. Кам’яні брили падали на голови захисникам. Снаряди прилітали з небаченою регулярністю, ламаючи будинки і послаблюючи кладку мурів. Одне з ядр влучило в катапульту, залишаючи воїнів беззахисним перед атаками ворога.

Обстріл не припинявся усю ніч, а вранці воїни лорда знову пішли в атаку. Рвучко ринувшись до стін, вони уже за мить підіймались драбинами на захисні споруди. Стріли летіли в обидві сторони, тут і там замертво падали воїни. Бій розгорнувся на стінах. Стівен вправно убивав супротивників, але він не міг впоратись з такою кількості і таким напором. Людей Пейна дедалі меншало. З кожною миттю ситуація ставала куди складнішою.

Джеффрі стояла віддаль і кидала у ворога пляшечки із чарівним зіллям, спалюючи їх живцем. Через годину бою дівчина зі страхом розкрила долоню – залишилось дві останні колби із чарівним зіллям.

Одна зі стріл влучила в бік Стівена і він повалився в сторону, упавши зі стіни. Джеффрі ні на миті не завагалась, добігши до чоловіка, вона допомогла тому підвестись і поволокла в сторону входу у шахту. Стівен намагався чинити опір та повернутись до солдат, але бій уже було програно. Останні захисники пали, лише п’ятірка солдат кинулись назад, підхопивши лідера, вони забігли з ним у середину.