Рус Пренс - Елла

– Ну що ж продовжимо. – радісно промовив Джон, увійшовши до намету. – А ось і головна страва.

Слуги внесли накриту велику срібну таріль на такому ж підносі прикрашену гербом лорда – два схрещені мечі.

Лорд уже підніс келих, щоб зробити ковток, але раптово зупинився.

– Відкрийте, спробуйте нову страву. Мої повари старалися саме для вас. Добре смакує з кисло-солодким соусом.

Джеффрі нічого не залишалось як виконати пропозицію лорда. Вона поволі підняла кришку і з жахом відсахнулась. На тарілці знаходилась голова Рендела із закривавленими отворами замість очей. Вуха мерця прикрашали листя салату. Дівчина відійшла в сторону, впавши на коліна, намагаючись не проблюватись.

Раптово вбігли солдати, намет розкрився і Джеффрі потрапила в чергову пастку, на цей раз в оточені більше тридцяти воїнів.

– Як же я не люблю коли мене зраджують. – Джон Мортон вилив вино на землю. – Рендел недовго нам послужив, дуже необачно з його боку було відправити вістку королю. І саме прикре те, що людина твого роду заняття, перейшла на їхню сторону, я гадав, такі як ти виконують замовлення сумлінно і якщо беруть оплату то закінчують справу до кінця. А тепер мені доведеться убити всіх у тому проклятому місті.

– Іссе! – голосно промовила жінка перед тим як кинути один з чергових флаконів в землю.

Яскраве світло засліпило всіх оточуючих, піднявся густий клубок диму з якого вибігло два білосніжних тхора, розчиняючись в просторі, і залишивши по собі на землі лишень одяг дівчини.

– Будь ти проклята. – лишень промовив Лорд. – Що вона сказала останнім?

– «Іссе», мій лорд. – відповів один із солдатів. – Це на старій мові.

– І що це «іссе» означає?

– Це означає, що ваша матір не є благородною дамою, а ви самі плід подружньої зради… тільки в більш грубій формі.

Роберт Мортон кинув зневажливий погляд на підопічного.

– Убити всіх!

Джеффрі розчинилась серед воїнів – такого вони ще не бачили. Перше, що їй спало на думку, це зникнути якомога якнайдалі, але щось вело її все ближче і ближче до міста шахтарів.

– Не очікував тебе тут побачити! – не приховував здивування Стівен, побачивши Джеффрі.

Дівчина стояла в одязі в якому була в ночі, підібравши його з речей які залишила в місті шахтарів. В очах виднівся страх і печаль – дівчина просто мовчки дивилась на Стівена.

– Що сталось?

– Вони убили Рендела і готуються до нападу. Він знає… знає, що ви сповістили короля.

Вираз обличчя Стівена за одну мить змінився кілька разів. Чоловік повільно перевів погляд на мури, підізвавши одного з місцевих, давши йому вказівки готуватись до бою.

До вечора місто перетворилось у табір пригнічених і німих людей. Джеффрі ходила поруч, допомагаючи підноси різні речі на стіни: від каміння, до стріл. Чоловіки готувались до бою. Для молодих хлопців які вперше взяли до рук зброю – це міг стати перший і водночас останній бій в їхньому житті. Решта жителів переховувались в шахті, в очікуванні штурму.

– Ти не мусиш нам допомагати. – промови Стівен до Джеффрі, яка стояла біля катапульти, уважно розглядаючи її.

– Я хочу. – відповіла жінка і вказала на дерев’яну конструкцію. – Працює?

– Так… майже. Ми не повністю вмієм нею користуватись. І всі ядра летять у небо, падаючи в метрах п’ятдесяти за стіною.

– Добре. – усміхнулась дівчина. – знадобиться.

Обрій заполонили сотні вогнів і воїни стривожено переглянулись. Тривога наростала, але всі розуміли, що тепер в них вибору немає. За мить червоні вогняні кулі уже неслись по небу в бік оборонців – військо лорда Джона Мортона відкрило вогонь із катапульт.

Перші палаючі снаряди не долетіли до кам’яних редутів, але наступні вистріли влучили прямісінько в ціль. Все довкола запалало: здійснявся чорний дим з дахів будинків, паніка поволі захоплювала серця солдат Пейна. Чоловіки стривожено переглядались, але тікати не думали. За спинами у них їхні сім’ї.

– Загасити полум’я! – закомандував ватажок.

– Потрібно відповісти їм. – дівчина підбігла до катапульти, діставши із сумки Сноррі.

– Снаряди не долетять! Вони задалеко. – Стівен не міг зрозуміти задумки Джеффрі, напевно гадаючи, що дівчисько не може розумітись в військових знаряддях

– Заряджайте! Вистрілимо ним. – Джеффрі вказала на тваринку.

– Тхором? Ти серйозно? – Пейна не міг повірити власним вухам.

– Так! Швидше.

Дівчина закинула Сноррі в місце для снарядів, перед цим виливши на нього рідину із колби. І ще один флакон вона вручила в зуби тхору, провівши рукою по спині проти шерсті, поступово перетворюючи звіра в живу вогняну кулю.