Рус Пренс: Елла

– У Лорда Джона Мортона є іще одна пропозиція, в надії все залагодити мирно. – спокійно відповів Рендел. – Стівене, вислухай нас.

– А це ще хто? – недовірливо поглянув на незнайомку лідер повстанців. – Плата за здачу міста? Гарна, але нічого особливого.

Джеффрі ледь стрималась, щоб не випалити в люті все, що вона думає про нього. Чоловік, на думку дівчини, теж не справляв враження красеня.

– Дозвольте представити, Леді Мері Мортон, племінниця лорда Джона Мортона, прибула для гарантій добрих намірів лорда.

Стівен Пейн ще раз оглянув дівчину, на цей раз більш прискіпливіше.

– Ну що ж, пройдемо до будинку.

Стівен вів їх повз помешкання. Дівчина роздивлялась все довкола і не розуміла як старі, зубожілі хати ще стояли на землі. Довкола виринали поодинокі воїни, окрім п’ятірки тих які супроводжували Стівена і трьох з особистої охорони Рендела. Джеффрі раз за разом ловила на собі суворі погляди жінок і їхніх малих дітей.

Головний будинок повстанців знаходився за метрів п’ятдесят до входу в шахту. Роботи в копальні, скоріше за все, припинили так як чоловіки зносили до неї ящики, натомість виходячи з порожніми руками.

– І що ж старий Джон пропонує на цей раз? – одразу як тільки гості увійшли до приміщення запитав Пейн.

– Лорд Джон Мортон припинить облогу, якщо ви припините напади і погодитись виконувати законні обов’язки перед вашим володарем.

– Не буде облоги – не буде і нападів. Нам немає що їсти. Ваші воїни перекрили доступ до води. А законні обов’язки, як ти виразився, ми виконували сповна, але Джон захотів більше. Ми бачили як він повівся з ідентичними до нашого поселеннями. Він змусив працювали цілодобово жінок і дітей, забравши чоловіків до війська, а тих хто мав наглість чинити опір – повісив.

– Це тимчасово і необхідні заходи. До поки…

– До поки всі не вимруть. Він хоче лише метал який ми добуваємо, а ми лише спосіб його видобутку і доставки.

– Лорд Мортон міг би силою взяти місто, але він не бажає проливати крові. Тому і не нападає.

– Ми пригрозили, що завалимо шахти – саме тому він і не атакує. А що скаже член його сім’ї. Що ви думаєте, леді Мері?

– Мені не прийнято думати. – тихо відповіла Джеффрі, заздалегідь приготовлені слова. – Я привезла їжу для жителів і з вашого дозволу хотіла б залишитись на ніч, поки будуть розвантажувати вози і, щоб краще дізнатись чого потребують мешканці.

– Шкода, що ваший дядько не нагороджений такою ж добротою як і ви. Ви можете залишитись, але завтра вранці одразу покинете місто і передайте вашому милому дядечку Джону, щоб поцілував себе в…

– Стівене, – перебив Рендел. – ти знаєш які наслідки прослідують за цим.

– Краще чим ти думаєш.

Чоловіки ще довго сперечались, але так нічого не вирішили. Джеффрі разом з Ренделом і чотирьома солдатами які їх супроводжували влаштували на ніч в одному з будинків поселення під стривожені погляди жителів містечка.

– І який план? Все оглянули? – поглянувши у вікно і переконавшись, що за ними ніхто не слідкує, тихо запитав Рендел.

Жінка гладила тхора, розглядаючи речі які непомітно дістали солдати з карети.

– Пейн на ніч залишається в будинку з охороною. Всі мешканці ночують у шахтах, напевно бояться нападу. На стінах і по місту ходять дозорні. Краще всього проникнути у будинок через другий поверх.

– Але ж там одне маленьке вікно і те замкнуте із середини.

– Це мої проблеми.

Джеффрі дістала кілька пляшечок і новий одяг: чорні, як сажа, штани і темно синій корсет. Дівчина передягнулась у іншій кімнаті і вийшла з накинутим капюшоном до Рендела. На корсеті по діагоналі від плеча до поясу висіли флакони із різними рідинами, а на поясі сумка з якої виднілась голова Сноррі. Колір її волосся знову змінився, цього разу набувши темного сірого забарвлення.

– Не забувайте, що нам потрібно безпечно вибратись. Смерть Стівена приведе до логічних висновків і нас усіх четвертують. – на останок промовив Рендел перед ти як дівчина вилізла у вікно.

– Не хвилюйся. Він помре лише наступного дня.

Джеффрі вибралась на зовні через вікно із найменш примітною частини будинку і під захистом ночі дісталась потрібного місця. Її кроки були неймовірно безшумні і не залишали слідів, ще перед виходом жінка провела на ними чарівні маніпуляції.

Сховавшись в густих зелених кущах поблизу цілі, Джеффрі випустила Сноррі, перед тим провела по ньому рукою і він набув чорного відтінку та меншого розміру, ставши схожим на пацюка.