Рус Пренс - Елла

Нарешті п’ять вершників проїхали повз дерев’яний частокіл, в’їхавши на територію військового табору. Сотні наметів вишикуваних немов під лінійку не справили враження на дівчину, а от Рендел уже осипався компліментами місцевим солдатам.

Рендел з Джеффрі пройшли до найбільшого намету де на них очікував лорд Джон Мортон – шляхетно вдягнений чоловік літнього віку з густою охайною бородою.

– Так це ви Джеффрі? Несподівано, я гадав, що….

– Що я чоловік? – уже зі звичною для себе непривітністю перервала жінка лорда.

– Так! Я гадав, що ви чоловік. – спокійно відповів Джон Мортон. – Як дістались? Не втомились з дороги?

– Ні.

– Гаразд, ну то перейдемо до справи. – лорд присів за стіл, вказавши дівчині на порожній стілець неподалік нього. – В десятьох кілометрах від нас знаходиться поселення шахтарів. Мешканці якого не підкорюються закону, нападають на солдатів Його Величності, убивши не один десяток людей. Їхній ватажок, Стівен Пейн, мусить померти, я думаю, це змусить їх піти на поступки і вони зрозуміють, що йти проти мене немає сенсу.

– У вас тут не одна сотня солдатів, а можливо і не одна тисяча. Взяли б штурмом місто і все.

– Такий варіант ми розглядали, але там невинні діти і жінки. Я не хочу їхніх жертв, вони стали заручниками ситуації. Місто повністю відрізане від світу: з одного боку оточене гірським масивом, а з і іншого нашими солдатами. Ми могли б узяти місто, як би захотіли, але варіант зі смертю Стівена виглядає краще. У місті багато невдоволених і після смерті ватажка Рендел, як один із з них, очолив би їх, роз’яснивши, що вони вчиняють не правильно. От такий у нас план.

– Я зрозуміла. Рендел трішки обмалював ситуацію, і я гадаю, найкращим було б скористатись тим, що він колишній мешканець міста шахтарів, його пропустять до міста під виглядом вашого посланця для переговорів. Рендел пояснив, що це можливо. А я супроводжу його, це найкращий спосіб потрапити до міста. Думаю, непримітна дівчина не викличе в них підозр. Завтра вранці можна буде приступати. Де б я могла розміститись?

– Я наказав приготувати шатро. – шанобливо відповів лорд. – Надіюсь, що воно вам прийде до вподоби.

Джеффрі усю ніч провела в наметі, попри слова, що дорога видалась не важкою, їй потрібно було відпочити – від сідла в неї жахливо боліли ноги. Тому уже після легкої вечері з Ренделом, на котрій дала деякі вказівки чоловіку, вона одразу заснула.

Наступного ранку дівчина вийшла, повністю приготувавшись до іще однієї поїздки. Рендел здивовано дивився на Джеффрі в розкішній сукні ніжно рожевого кольору з відкритими плечима.

– Так от що ви везли в тих пакунках? Я гадав, там зброя.

– Потрібно бути готовим до всього. – усміхнено відповіла дівчина. – Я схожа на леді?

– Виглядаєте неймовірно. – трішки ніяково відповів чоловік. – Вам личить. Правда зачіска трішки… трішки не підходить для…

Дівчинка дістала з білої сумочки, яка висіла через плече, флакон з якоюсь рідиною і вилила на волосся. В туж мить зачіска стало більш охайнішою і з букетом троянд у пасмах, а волосся набуло рожевого кольору блискуче пасуючи до сукні.

– І як тільки вони в ньому ходять? – дівчина незграбно сіла у карету, пропустивши повз себе спробу допомоги Рендела. – Ви зробили все як я просила?

– Так. У карети подвійно дно. Ми сховали там все що ви просили.

Серед складок пишної сукні раптово з’явився тхір, оббігши все довкола, він влігся на коліна господарки, розглядаючи крізь вікно поодинокі хмари на блакитному небі.

Карета, в супроводі чотирьох вершників і трьох возів завантажених провіантом, виїхала з табору. Минувши сотні солдат, процесія нарешті в’їхала у територію блокади шахтарського поселення. Дорога вела прямісінько до гірського масиву під яким уже виднілось місто.

Дівчина трішки виглянула із вікна, роздивляючись під’їзд до поселення: високі кам’яні мури, хоча і були не в кращому стані, але могли ще вистояти, а також масивні ворота і дві вежі. Виглядало це більше як нашвидкуруч відбудовані руїни старого замку. При проїзді крізь браму, в очі кидалась одинока катапульта біля якої метушились діти, граючись у лицарів.

Рендел ступив на землю одночасно з повною зупинкою карети, подавши руку Джеффрі яка на цей раз скористалась пропозицією чоловіка. Їх зустрів чоловік років за тридцять зі скуйовдженим темним волоссям і запущеною бородою. Суровий погляд і рука на зброї не обіцяли нічого доброго.

– Рендел, я думав, ми уже все обговорили. Це більше не твій дім. – грубий похмурий голос прогримів на усе місто.