Рэй Брэдбери - День повернення додому

«Увага!»

Бенкетувальники затамували подих. Десь далеко у місті годинник вибив шосту ранку. Свято закінчувалося. В унісон бою курантів годинника сотня голосів почали співати пісні, яким було літ десь із чотириста, пісні, яких Тімоті не міг знати. Руки родичів сплітались, ледь похитувались; вони співали, а десь там, у холодному ранковому місті, годинник на ратуші вдарив востаннє і затих.

Тімоті заспівав. Він не знав ні слів, ні мелодії, але чомусь він співав, і в нього це виходило само собою. Він метнув погляд на зачинені двері нагорі.

— Дякую, Сесі, — прошепотів він. — Я тобі пробачаю. Дякую.

Потім він просто розслабився і дозволив словам злітати угору голосом Сесі.

Почалося гамірне розставання. Мама з татом стояли на порозі, прощально потискали руки і розціловувалися почергово з усіма родичами. Крізь відчинені двері було видно, як на сході барвиться небокрай. У кімнату прокрався холодний вітер. Тим часом Тімоті відчув, ніби щось його підхопило і ось він уже переходить із одного тіла в інше, відчув, як завдяки Сесі опинився у дядькові Фраєві і дивиться на світ його очима, а лице в нього як печене яблуко, а через мить він злетів сухим листочком над будинком і пробудженими схилами. Потім, розгонисто біжучи запилюженою стежкою, Тімоті відчув, як горять вогнем його очі, як ранок холодить його шерсть — він перебував у дядькові Вільямові, котрий саме зараз поспішав чимшвидше покинути улоговину…

Немов камінець у роті дядька Ейнара, [2] За середньовічними віруваннями, завдяки запханому у рот ритуально вбитого вампіра каменю він помирав «по-справжньому» через голод. За іншою версією, камінь у роті слугував своєрідним бар’єром, щоби злий дух знову не потрапив у тіло. Тімоті метлявся поміж перетинчастого ляскання крил, що закривали небо. А потім він назавжди повернувся у своє тіло.

Світало. Останні гості покидали забаву, обіймаючись, плачучи і скаржачись на те, що світ стає для них все тіснішим. Були часи, коли вони зустрічалися щороку, а тепер між зустрічами минали десятки літ.

— Не забувайте, — вигукнув хтось, — зустрічаємось у Салемі [3] Салем — місто в окрузі Ессекс штату Массачусетс. У давніші часи Салем уславився строгістю пуританських звичаїв, найяскравішим проявом яких став т. зв. «судовий процес над салемськими відьмами», що відбувся у 1692 році. Завдяки цьому «процесу» Салем став фігурантом цілого ряду творів літератури і кіно, досить згадати хоч би романи знаних американських письменників Натаніеля Готорна «Багряна літера» (1850) і Стівена Кінґа «Доля Салема» (1975) чи американський драматичний телесеріал «Салем» (2014). в 1970-у!

«Салем. — Заціпенілий розум Тімоті знову прокрутив ці слова. — Салем, 1970. Там буде дядько Фрай і загорнута у пожовклий саван бабця у тисячному коліні, тато з мамою, Елен, Лора, Сесі та всі інші. Але чи буде він там? Чи може він сподіватися, що доживе до того часу?» З останнім затихаючим поривом вітру геть усі вони зникли — ця тьма шарфів, ця тьма крилатих істот, ця тьма сухого листя, ця тьма скиглячих, здушених звуків, ця тьма ночей, шаленства і мрій.

Мама зачинила двері. Лора взялася за мітлу.

— Не треба, доню, — сказала мама, — поприбираємо ввечері, а зараз нам треба поспати.

Сім’я розбіглася — хто у погріб, хто нагору. Тімоті йшов через прикрашену крепом вітальню, похнюпивши голову. Минаючи дзеркало, яким гралися на вечірці, він побачив у ньому своє відображення — бляклу смертну постать, замерзлу і тремтячу.

— Тімоті, — промовила мама.

Вона підійшла і погладила рукою його обличчя.

— Синку, — зітхнула вона, — ми любимо тебе, пам’ятай це. Ми всі любимо тебе. Немає значення, наскільки ти відрізняєшся від нас, немає значення, чи покинеш ти нас колись. — Вона поцілувала його у щоку. — І навіть коли ти помреш, твій прах спочиватиме непотривоженим, ми подбаємо про це. Ти упокоїшся в мирі навіки, а я відвідуватиму твою могилу кожного надвечір’я Дня Усіх Святих [4] Сучасне свято, яке святкується в ніч з 31 жовтня на 1 листопада; інші назви: Геловін, Відьомська ніч. Під час святкування відбувається традиційне випрошування дітьми цукерок, відвідування тематичних костюмованих вечірок, вирізання ліхтаря з гарбуза, розпалювання вогнищ, розігрування, розповіді страшних оповідок, перегляд фільмів жахів тощо. і переховуватиму твій прах ще надійніше…

У будинку запанувала тиша. Десь далеко над пагорбом здійнявся вітер останнім метушливим роєм кажанів.