Стивен Кинг - Необхідні речі

Алан намагався. Ірраціональний жах від тієї справи з Тедом Бомонтом, справи з

( горобці горобці літають )

птахами, уже був почав гаснути, і він чесно спробував зібрати своє життя докупи – вдівець, коп маленького міста, батько підлітка, що дорослішає, і дорослішає надто швидко… не через Поллі, а через той випадок. Через ту страшну ступорну травму: «Сину, у мене жахливі новини. Тримайся…» А тоді, звісно, він розплакався, й невдовзі Ел плакав також.

Разом з тим вони почали займатися відновленням і досі ним займаються. Зараз стало краще… але дві речі ніяк не відійдуть у небуття.

Перше – той величезний слоїк аспірину, майже порожній лише за тиждень.

Друге – те, що Енні не пристебнула пасок безпеки.

А Енні завжди його пристібала.

Через три тижні стражденних безсонних ночей Алан зрештою домовився про зустріч із неврологом у Портленді, роздумуючи про згорілу кузню й підкованого коня. Він пішов на цю зустріч, бо той чоловік міг подарувати відповіді на запитання, які Алан хотів поставити, а ще тому, що йому остогидло кліщами витягувати відповіді з Рея Ван Еллена. Прізвище лікаря було Скоупс, і тоді вперше в житті Алан прикрився роботою: він сказав Скоупсові, що його запитання стосуються поліцейського розслідування, яке ще триває. Лікар підтвердив головну підозру Алана: так, у людей із пухлинами в мозку іноді трапляються сплески ірраціональності і в них іноді виникають думки про самогубство. Коли людина з мозковою пухлиною вчиняє самогубство, це часто стається під впливом імпульсу, після роздумів, які можуть тривати хвилину чи навіть кілька секунд.

– Чи може така людина забрати когось із собою? – запитав Алан.

Скоупс сидів за своїм столом, відкинувшись у кріслі й заклавши руки за шию, тож не бачив Аланових долонь, так сильно зімкнутих під столом між колінами, що пальці набули мертвотно-білого кольору.

– Так, звичайно, – відповів Скоупс. – Цей шаблон поведінки нерідко трапляється в таких випадках. Пухлини в стовбурі мозку часто спричиняють поведінку, яку звичайні люди вважають психічно нездоровою. У такому випадку хвора людина страждає від горя, яке ділить із близькими чи навіть усіма людьми на світі, або в людини виникає думка, що близькі не захочуть жити, якщо вона помре.

Скоупс навів приклад Чарльза Вітмена, скаута-орла, що піднявся на верхівку Техаської вежі й убив понад двадцятьох людей, а потім наклав на себе руки; а також учительки в школі в Іллінойсі, яка вбила кількох учнів, а тоді пішла додому й пустила собі кулю в голову. Розтини показали, що в обох були пухлини в мозку. Є такий шаблон поведінки, але він діє не в усіх випадках, навіть не в більшості. Пухлини мозку іноді спричиняють дивні, навіть екзотичні симптоми, а іноді не спричиняють жодних. Напевне сказати неможливо.

«Неможливо. Тому облиш».

Гарна порада, з якою, проте, важко змиритися. Тому що слоїк аспірину. І пасок безпеки.

Здебільшого саме пасок не йшов Аланові з голови – маленька чорна хмарка, що ніяк не розвіювалася. Енні ж ніколи не водила не пристебнувшись. Навіть якщо на один квартал і назад. Тодд, проте, був пристебнутий як завжди. Хіба це щось не означає? Якби перед тим, востаннє з’їжджаючи з доріжки, вона вирішила вбити себе й Тодда, то хіба б не наполягала, щоб він відстебнувся? Навіть зболена, у депресії й очманіла, вона ж не хотіла б, щоб Тодд страждав, правда?

«Неможливо сказати напевне. Облиш».

Але навіть зараз, у ліжку Поллі, коли вона спить поруч, було важко довіритися цій пораді. Думки постійно крутилися навколо цього, ніби цуценя, що маленькими гострими зубами дере стару потерту шкіряну стрічку.

У таку мить до Алана приходив образ, страхітливий образ, що зрештою привів його до Поллі Чалмерз, бо Поллі була для Енні найближчою подругою в місті – і, зважаючи на справу з Бомонтом і психічний удар, якого вона завдала Аланові, Поллі опікувалася Енні більше, ніж він протягом останніх місяців життя його дружини.

Образ, як Енні розстібає свій пасок безпеки, втоплює педаль газу до підлоги й забирає руки з керма. Забирає, бо для них у ті останні кілька секунд є інша робота.

Забирає з керма, щоб розстебнути Тодда.

Такий був образ: «скаут» несеться дорогою на сімдесят за годину, збочує праворуч, збочує в бік дерев під білим березневим небом, що обіцяє дощ; Енні силкується розстебнути Тоддів пасок, а хлопчик кричить і боїться, намагається відбитися від її рук. Він бачив, як любе обличчя Енні трансформується в потворну маску відьми, як Тоддове витягується від страху. Іноді Алан прокидався серед ночі, закутаний у слизьку куртку з поту, а Тоддів голос дзвенів йому у вухах: «Дерева, мамусю! Дивися, ДЕРЕВА!»