Стивен Кинг - Необхідні речі

– Мільйон доларів, – придушено прошепотів Туз стишеним голосом і схилився над мапою.

Через п’ять хвилин він уже нишпорив уздовж правого боку будинку Кемберів. Більша частина стіни позаду майже заховалась у високих заростях, але там він знайшов те, що шукав, – великий плоский камінь. Туз підняв його, викинув геть і почав шалено копати. Менш ніж за дві хвилини рискаль приглушено дзенькнув об іржавий метал. Туз упав на коліна, почав ритися в землі, ніби собака в пошуках захованої кістки, а за хвилину видобув заховану там банку з-під фарби «Шервін-Вільямс».

Найвідданіші кокаїністи за сумісництвом також і віддані гризуни нігтів, і Туз не був винятком. Він не мав нігтів, щоб підчепити кришку, тож не міг відкрити банку. Фарба на краях висохла до непіддатливого клею. Завивши від роздратування і гніву, Туз дістав кишеньковий ніж, запхав лезо під край банки і підважив кришку. Завзято зазирнув усередину.

Купюри!

Пачки й пачки купюр!

Скрикнувши, він ухопився за них… і побачив, що завзяття його обмануло. То були просто торгові купони. Цього разу «Ред Болл», які можна було обміняти лише на південь від лінії Мейсона – Діксона [147] Mason – Dixon line – демаркаційна лінія, що слугує кордоном між штатами Пенсильванія, Меріленд, Делавер і Західна Вірджинія. … і то лише до 1964 року, коли компанія закрилася.

– Срав пес, перділи гуси! – скрикнув Туз. Він шпурнув купони геть. Ті розлетілися, і їх почав розносити легкий гарячий вітерець, який з’явився наче нізвідки. Деякі застрягли в бур’янах і тепер лопотіли, ніби запилюжені корогви. – Сука! Блядь! Пизданахуй!

Він понишпорив рукою в банці, навіть перевернув її, щоб подивитися, чи всередині нічого не залишилося, постукав по денці, але нічого. Він викинув банку геть, кілька секунд дивився на неї, а тоді підбіг і буцнув, наче футбольний м’яч.

Туз обмацав кишеню в пошуках мапи. На одну панічну секунду перелякався, що її там немає, що він її десь загубив, але насправді просто запхав на саме дно через поспішне завзяття, з яким узявся за роботу. Він витягнув карту й подивився на неї. Інший хрестик позначав місце за сараєм… і раптом Тузові в голову сяйнула ідея, осяявши тамтешню глуху темряву, ніби римська свіча на Четверте липня.

Банка, яку він щойно відкопав, – це обманка! Батя, мабуть, передбачив, що хтось помітить: він позначає свої різні схованки пласкими каменями. Тому тут, на території Кемберів, він використав стару хитру замануху. Просто для захисту. Мисливець, який знайшов одну нікчемну скарбницю, нізащо не здогадається, що тут є ще один сховок, на цій же території, але у віддаленішому місці…

– Хіба що має мапу, – прошепотів Туз. – Як я.

Він ухопив кайло й лопату і побіг до сараю, вирячивши очі, а сивувате волосся прилипло йому до скронь.

Він побачив старий трейлер «Ейр-Флоу» і підбіг. Майже дістався до нього, коли зачепився за щось ногою і сторчма полетів на землю. Проте вмить піднявся й роззирнувся. Він одразу побачив, через що перечепився.

Лопата. Зі свіжими слідами землі на рискалі. Туза почало охоплювати погане передчуття. Дуже погане передчуття. Воно зародилося в животі, почало поширюватися вгору, в груди, і вниз, у мошонку. Губи дуже повільно оголили зуби, демонструючи гидкий вищир.

Він став на рівні й побачив, що неподалік, брудним боком догори, лежить камінь-позначник. Його туди кинули. Хтось прийшов сюди першим… і нещодавно, судячи з вигляду. Хтось випередив його в пошуках скарбу.

– Ні, – прошепотів Туз. Слово проступило з вишкіреного рота, ніби крапля отруйної крові чи зараженої слини. – Ні!

Недалеко від лопати й перекинутої каменюки Туз побачив купку землі, яку безладно засипали назад у яму. Облишивши і свої інструменти, і лопату, яку покинув злодій, Туз упав на коліна й почав вигрібати землю з ями. За лічені секунди він видобув звідти банку «кріско». Дістав її з ями й зірвав кришку.

Усередині не було нічого, крім білого конверта.

Туз витягнув його й розірвав. Випали дві речі: складений аркуш і ще один, менший конверт. Туз тимчасово проігнорував конверт і розкрив папір. То була записка набраного тексту. У нього відвисла щелепа, коли він побачив угорі аркуша власне ім’я.

Дорогий Туз!

Я не впевнений, чи знайдеш ти цей лист, але немає закону, що забороняє надію. Було весело відправити тебе в Шоушенк, але це ще веселіше. Якби ж я міг бачити твоє обличчя, коли ти дочитаєш цього листа!

Невдовзі після того, як я тебе закрив, я зустрівся з Батею. Досить часто ми з ним бачилися – раз на місяць, якщо по правді. Ми домовилися: він мені віддає сотню на місяць, а я крізь пальці дивлюся на його незаконні позики. Усе дуже ввічливо. Саме посеред тієї зустрічі він вирішив сходити в туалет – щось не те з’їв, за його словами. Ха-ха! Я скористався нагодою й зазирнув у його стіл, який він залишив незамкненим. Така недбалість була йому невластива, але я думаю, він надто боявся в штани накласти, якби одразу не сходив «на зустріч із дядьком Виходком». Ха!