Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Птахи та інші оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Птахи та інші оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Оповідання з цієї збірки — моторошні та водночас привабливі завдяки своїй оригінальності. На створення «Птахів» письменницю надихнула звичайна ситуація: авторка спостерігала за фермером, який працював на ниві. Над чоловіком кружляли чайки й жалібно квилили. Саме тоді в дю Мор’є з’явилася ідея оповідання, де голодні й небезпечні птахи розпочали смертельне полювання на людей. Містично-таємнича атмосфера, від якої холоне кров, де нерозривно поєднані вигадка, реальність, вишуканість слів та образів, — цим дихають історії дю Мор’є.

Птахи та інші оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Птахи та інші оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я образився, навіть роздратувався. Вона не прийняла жодного слова з моїх планів усерйоз — та ще й глузує з мене.

— То що ж ти пропонуєш? — запитав я. — Чекати тут, за стінами, людей, які прийдуть і розіб’ють їх?

— Не клопочися нами, — сказала вона. — Ми знаємо, що зробимо.

Вона говорила так байдуже, наче про щось геть неістотне, і я болісно помітив, що майбутнє, плани якого для нас двох я почав будувати, вислизає з моїх рук.

— То ви справді маєте якусь таємницю? — спитав я, ледь не звинувачуючи її. — Ти справді можеш сотворити чудо, врятувавши себе й інших? А як же я? Ти не можеш взяти мене з собою?

— Ти б сам не пішов, — мовила вона і поклала свою руку на мою. — Знаєш, щоб збудувати Монте-Вериту, потрібно багато часу. Це ж не лише відмова від одягу та поклоніння сонцю.

— Я все розумію, — сказав я їй. — Я готовий почати все спочатку, щоб здобути нові цінності, стартувати з нуля. Знаю — все, що я зробив у світі, даремне. Талант, працьовитість, успіх, усі ці речі не мають сенсу, але якби я міг бути з тобою…

— Як? Зі мною? — спитала вона.

І я не знав, що відповісти, бо питання було надто раптовим і надто прямим; але я знав, чого хотів у глибині серця: всього, що могло бути між чоловіком і жінкою; не одразу, звісно, пізніше, коли ми знайдемо наші інші гори чи наші дикі хащі, будь-що, де ми могли б сховатися від світу. Зовсім не треба було розповідати це негайно. Головне те, що я готовий піти за нею куди завгодно, якщо вона це мені дозволить.

— Я люблю тебе і завжди любив, — сказав я. — Чи ж цього не досить?

— Ні, — відповіла вона, — не на Монте-Вериті.

Відкинула відлогу плаща, і я побачив її обличчя.

Дивився на неї з жахом… Не міг рухатися, не міг говорити. Це було так, наче всі мої почуття скрижаніли. Серце застигло… Половина її обличчя була з’їдена задавненою хворобою, спотворена, жахлива. Хвороба вразила її чоло, щоки, горло, покрила плямами і випалила шкіру. Мої кохані очі почорніли, глибоко запали в очниці.

— Бачиш, — сказала вона, — це не рай.

Можливо, я відвернувся. Не пам’ятаю. Знаю, що я притулився до каменя вежі й дивився вниз, у глибину піді мною, але не побачив нічого, крім великого пасма хмар, що раптом закрило світ.

— З іншими теж таке траплялося, — мовила Анна, — але вони померли. Я пережила їх, бо була витриваліша. Проказа може вразити будь-кого, навіть гаданих безсмертних на Монте-Вериті. Та, знаєш, насправді це не має значення. Я ні за чим не шкодую. Пам’ятаю, що колись давно я тобі казала: ті, що йдуть у гори, мусять віддати все. Я віддала все. Я більше не страждаю, тож немає потреби страждати через мене.

Я не сказав нічого. Відчував, що по моїх щоках стікали сльози, і не намагався їх витерти.

— На Монте-Вериті немає ні марева, ні ілюзій, — казала вона. — Вони належать світу, а ти теж йому належиш. Якщо я знищила твої фантазії про мене, прости мені. Ти втратив ту Анну, яку знав колись, натомість знайшов іншу. Від тебе залежить, котру ти пам’ятатимеш довше. А тепер повертайся до свого світу чоловіків та жінок і будуй свою Монте-Вериту.

Десь там був чагарник, трава, карликові деревця, десь там була земля, каміння і дзюркіт потічка. Унизу в долині були домівки, де чоловіки жили зі своїми жінками, плекали своїх дітей. Вони мали вогнища, цівки диму та світло в шибках. Десь там були дороги, залізниці, великі міста. Так багато міст, так багато вулиць. Всі заповнені густо заселеними будинками з осяяними вікнами. Там, унизу, нижче хмар, нижче Монте-Верити.

— Не турбуйся і не бійся, — сказала Анна, — про людей долини теж — вони не можуть заподіяти нам шкоди. Лише одне…

Вона зупинилася, і хоча я й не дивився на неї, відчув, що вона всміхнулася.

— Нехай Віктор збереже свою мрію, — мовила вона.

Тоді взяла мене за руку і ми разом пішли униз сходинками вежі, через подвір’я і до стін на схилі. Вони стояли, приглядаючись до нас, всі інші, голорукі, голоногі, короткострижені, і я знову побачив маленьку сільську дівчинку, неофітку, що відреклася від світу і стала однією з них. Я бачив, як вона повернулася та глянула на Анну, я бачив вираз її очей, де не було ні страху, ні переляку, ні відрази. Вона і всі інші дивилися на Анну з тріумфом, з радістю, з усією повнотою знання і розуміння. І я знав: усе, що вона відчула й пережила, вони відчували разом із нею та приймали це. Вона не була одинокою.

Вони звернули свої погляди до мене, і вираз їх змінився; замість любові та знання я прочитав співчуття.

Анна не попрощалася зі мною. На мить поклала руку мені на плече. Потім стіна відкрилася і вона пішла від мене. Сонце вже не стояло над головою. Почало хилитися на західну частину неба. Великі білі пасма хмар котилися вниз. Я відвернувся від Монте-Верити.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Птахи та інші оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Птахи та інші оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Птахи та інші оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Птахи та інші оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x