Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Дафна Дю Морье - Птахи та інші оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Птахи та інші оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Птахи та інші оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Оповідання з цієї збірки — моторошні та водночас привабливі завдяки своїй оригінальності. На створення «Птахів» письменницю надихнула звичайна ситуація: авторка спостерігала за фермером, який працював на ниві. Над чоловіком кружляли чайки й жалібно квилили. Саме тоді в дю Мор’є з’явилася ідея оповідання, де голодні й небезпечні птахи розпочали смертельне полювання на людей. Містично-таємнича атмосфера, від якої холоне кров, де нерозривно поєднані вигадка, реальність, вишуканість слів та образів, — цим дихають історії дю Мор’є.

Птахи та інші оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Птахи та інші оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Це було неймовірно. Що за існування всі ці роки — без друзів, без інтересів, упродовж довгих місяців, аж доки не настане час цього безнадійного щорічного паломництва.

— Ти колись її бачив? — спитав я.

— Ніколи.

— Ви з нею листуєтесь?

— Щороку я приношу листа. Беру його з собою і залишаю під стіною, а наступного дня повертаюсь.

— Цей лист забирають?

— Завжди. А на його місці лежить кам’яна плитка з видряпаним написом. Завжди не більше, ніж кілька слів. Я забираю камінь із собою. Тримаю їх усі внизу на узбережжі, там, де живу.

Серце розривалося від його віри в неї, його багатолітньої вірності.

— Я намагався вивчити це, — сказав він, — цю релігію, віру. Вони дуже давні, ще дохристиянські. Є старі книги, де натякають на них. Час від часу я щось таке розкопував, а ще розмовляв із людьми, вченими, які досліджували містицизм і древні обряди Стародавньої Галлії та друїдів; між усіма гірськими народами досі є тісний зв’язок. І скрізь, хоч би що я читав, наполегливо наголошують на силі місяця та певності, що послідовники цієї віри завжди залишаються молодими й прекрасними.

— Говориш так, Вікторе, наче й сам у це віриш.

— Вірю, — сказав він. — Діти в селі теж у це вірять, тих кілька, які зосталися.

Розмова зі мною втомила його. Потягся до глечика з водою, що стояв поруч із ліжком.

— Слухай, — сказав я, — аспірин тобі не зашкодить, може лише допомогти, якщо в тебе гарячка. Ти міг би заснути.

Я змусив його проковтнути три таблетки і закутав його ковдрами.

— У домі є жінки? — спитав я.

— Ні, — відповів він. — Я сам здивувався, коли прийшов сюди цього разу. Село дуже спорожніло. Всі жінки й діти спустилися в долину. Зосталося зо два десятки чоловіків та хлопців, це все.

— Ти не знаєш, коли пішли жінки й діти?

— Я так зрозумів, що за кілька днів до мого приходу. Цей чолов’яга — син старого, що тут жив, він давно помер, — такий головотяп, що ніколи нічого не знає. Що його не питаєш, дивиться як із туману. Але своє діло знає. Дасть тобі їжу, знайде постіль, а малий у нього доволі тямущий.

Віктор заплющив очі, і я сподівався, що він зможе заснути. Я подумав, що знаю, чому жінки й діти пішли із села. Це було після того, як зникла дівчина з долини. Їх попередили, що на Монте-Вериті може трапитися щось лихе. Я не зважився сказати це Віктору. Хотів переконати його спуститися в долину.

Досі вже стемніло, а я зголоднів. Пройшов через якісь сінці до задньої частини дому. Там не було нікого, крім хлопчика. Я попросив у нього щось їсти й пити, він зрозумів. Приніс мені хліба, м’яса, сиру, я поїв у вітальні, а хлопець спостерігав за мною. Очі Віктора досі були заплющені; я думав, що він спить.

— Йому покращає? — спитав хлопець. Він розмовляв не на патуа.

— Думаю, що так, — відповів я, — якщо тільки мені допоможуть перевезти його до лікаря в долині.

— Я вам допоможу, — сказав хлопець, — і двоє моїх приятелів. Мусимо йти завтра. Потім буде важче.

— Чому?

— Післязавтра сюди приходитимуть і відходитимуть. Чоловіки з долини, дуже роз’юшені, а я з приятелями приєднаюся до них.

— А що буде?

Він вагався. Глянув на мене бистрими блискучими очима.

— Не знаю, — сказав він. Вислизнув назад, до сіней.

З ліжка долинув голос Віктора.

— Що сказав хлопець? Хто прийде з долини?

— Не знаю, — недбало відповів я. — Можливо, якась експедиція. Але він запропонував допомогти перевезти тебе завтра в долину.

— Тут не буває експедицій, — сказав Віктор, — це якась помилка.

Покликав хлопця і, коли той з’явився, заговорив із ним на патуа. Хлопець почувався незручно і непевно; здавалося, що тепер він неохоче відповідає на запитання. Я кілька разів чув, як вони обидва повторюють «Монте-Верита». Невдовзі хлопець пішов до внутрішніх кімнат і залишив нас самих.

— Ти щось із цього зрозумів? — спитав Віктор.

— Ні, — відповів я.

— Мені це не подобається, — сказав він, — якось воно дивно. Я це відчував, коли лежав тут останніми днями. Чоловіки потайні, незвично поводяться. Хлопчина казав мені, що в долині щось трапилося і люди там дуже розлючені. Ти що-небудь про це чув?

Я не знав, що сказати. Він пильно стежив за мною.

— Господар заїзду був не надто привітний, — сказав я, — але він відраджував мені йти на Монте-Вериту.

— Називав якісь причини?

— Ніяких особливих причин. Просто сказав, що може бути небезпечно.

Віктор мовчав. Я відчував, що він обдумує мої слова.

— Щезла якась жінка з долини? — спитав він.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Птахи та інші оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Птахи та інші оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Птахи та інші оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Птахи та інші оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x