Дмитрий Белый - Басаврюк ХХ

І ось наслідок цієї праці. Наслідок аналізу десятків тисяч даних і майже містичного прозріння, — професор Курц протягнув мені величезний за обсягом рукопис. Його очі палали, як у пророка, і були божевільними водночас.

— Зараз я не можу тобі його дати. Це прирече тебе на загибель, хоча ти й так приречений… Як усі в цьому сторіччі. Але я зрозумів, — ні, не природу жаху, але механізм його дії. Слухай уважно й повір мені… Зло, яке творять люди, не зникає — воно стає енергією, такою, як всі інші види енергії, воно зберігається там, де було створене, і може регенеруватися. Хтось здійснює цю регенерацію: можливо, таємні організації, які поклоняються злу і про які, попри всю величезну кількість літератури, ми так нічого не знаємо, релігійні апокаліптичні секти, і не тільки секти, володарі ворогуючих країн, народи, що вважають себе богообраними… Це не так важливо — вони можуть виступати під різними іменами, — важливо, і жахливо те, що вони можуть не просто регенерувати й посилювати зло, вони навчилися модифікувати його в різних видах, досягаючи своєї мети. Вірогідно, що це вміння вдосконалювалося водночас із розвитком людства й розповсюдженням цивілізації.

Я винайшов приблизний механізм цієї регенерації — на місцях, де коїлося зло, будувалися споруди, і не обов’язково підземні (я умовно назвав їх Храмами Жаху), в яких посилювалося і випромінювалося зло. І тоді починали відбуватися страхіття нашої історії. Вони збігалися з певними закономірностями розташування небесних світил і особливостями розламів земної кори в тих місцях. Мені довелося побувати на руїнах багатьох Храмів Жаху. Я заносив на карту ареал їх місцезнаходжень і бачив, як від сторіччя до сторіччя вони розширювалися, наближаючись до Всесвітнього Апокаліпсиса. XX сторіччя стає часом, коли коло замикається й людство опиниться в епіцентрі спалаху світового жаху. І відлік вже почався.

Я не витримав і закричав:

— Але для чого ви досліджували це!? Щоб на науковому рівні довести непереможність зла?! Посіяти в людських серцях зневіру й безвихідь?!

Професор стомлено підняв на мене очі. Тільки зараз я помітив, наскільки він втомлений і старий.

— Хотів знайти шлях боротьби з Жахом історії.

Я з надією дивився на нього. Після довгої паузи професор Курц тихо сказав:

— Так, я знайшов цей шлях, але я не можу тобі сказати. Ти не готовий скористатися ним…

Я вертаюся додому. Колосальне розчарування і спустошення пригнічують мене. На вокзал, за десять хвилин до від’їзду потяга прийшов професор. Мені до сліз боляче за нього. Він залишається один на один зі світовим злом. Ми стримано попрощалися. Нам обом незручно. Я покидаю Берлін. Боюся, що назавжди.

Я знов у маєтку. Батько тяжко хворий. Серце. Мені довелося взяти на себе господарські справи. Селяни, попри всю свою традиційну прив’язаність до місця, цілими родинами покидають село. Про «Чернецький ліс» ходять зловісні чутки. Вони бояться того, що там відбувається. Я думаю про розповідь професора. Що це — божевілля чи пророцтво?

Хочу швидше владнати домашні справи й відправитися до Наталени.

Я пишу щоденник і в цей час починаю, немов збоку, дивитися на те, що відбувається зі мною. Поступово опиняюся в жахливому сні, з якого не можу ніяк вибратися. Навколо звужується коло жаху, яке незабаром поглине мене. Вранці осідлав коня й зібрався до садиби Порецького, але до нас завітали несподівані гості — інженер Гопнер і сивий банкір, один з управителів банку. У нас відбулася дивна розмова, зміст якої спробую передати.

Після нічого не вартих фраз про погоду і здоров’я батька вони перейшли до діла:

Гопнер: «Шановний пан Анджей, ми чули, що ви нещодавно побували у видатного професора Курца. Запевняю, що нас надзвичайно цікавлять його дослідження. Ми знаємо, що ви належите до його найкращих учнів, і з вдячністю послухали б про його останні відкриття».

Банкір: «Зрозуміло, що ми можемо гідно оплатити вашу лекцію».

Я: «Мені приємно чути, що в нас цікавляться подібними дослідженнями, але моя розмова з професором мала приватний характер, і він не уповноважував мене передавати її іншим».

Банкір: «Ви, як бачимо, пряма людина, — будемо відверті. Нас цікавить рукопис професора і зміст вашої бесіди. Ви передасте її нам і отримаєте суму грошей, яку забажаєте. Її вам вистачить, щоб покинути ці місця й досить заможно жити в будь — якій країні світу».