Дмитрий Белый - Басаврюк ХХ

Зупинилися на березі річки, чвалом вискочивши з лісу. Кінь був білий від піни. Я розпряг його й ледь зміг відтягнути від води. Поступово ми заспокоїлися, і я спробував пояснити Наталені, що, можливо, коня перелякав вовк. Але вона досить впевнено заявила про те, що дід і селяни праві і що до «Чернецького лісу» соватися порядним християнам не варто.

На відміну від щойно пережитого, тихий плеск річки, тепле сонце й м’який зелений луг, за яким темнів ліс, заспокоювали. Мені стало спокійно й добре. Як ніколи в житті. Можливо, від того, що біля мене була Наталена.

Втрата грошей остаточно підірвала наше фінансове становище. Батько знов отримав пропозицію продати «Чернецький ліс». Ми порадилися й вирішили погодитися — ці гроші поможуть нам розв’язати багато проблем і, можливо, поправити стан маєтку.

Здається, я закохався. Думки про панну Наталю постійно переслідують мене і примиряють з дійсністю. Ми зустрічаємося досить часто, і кожна зустріч стає для мене чимось на зразок кришталево чистої води для вмираючого від спраги. Сьогодні я вперше взяв її руки в свої і зрозумів, що можу віддати життя за цю мить. Сподіваюся, що вона відповідає мені тим же почуттям.

Отримав відповідь від професора Курца. Листи я зберігаю окремо, але цей додам до свого щоденника.

Шановний пан Анджей!

Отримав твого листа, за який дуже вдячний, але зараз не можу більш докладно передати свої враження від нього. Додам тільки, що ця легенда, на жаль, підтверджує висновки про предмет мого дослідження. Боюся, що я прийшов до них занадто пізно. У будь — якому разі, світ не прислухається до них. Наш божевільний світ летить у прірву, і хто почує застереження старого професора історії?.. Мені здається, що я зрозумів природу жаху історії, але мені тяжко розрізнити в ньому промисел Бога від підступів сатани.

Мій дорогий друже (дозволь назвати тебе так), якщо мої висновки підтвердяться, то ти опинився на межі замкненого кола, в центрі якого світовий жах проявить себе з найбільшою силою. Зараз я завершую своє дослідження. Нещодавно в мене з’явилася підозра, що за мною стежать — я починаю турбуватися за долю свого рукопису. Якщо в тебе буде найближчим часом така можливість — прошу тебе, приїдь до мене.

Скоро світовий жах вирветься й запанує у світі. Я не знаю такого місця, де можна було б сховатися від нього, але я вірю, що моя праця, яка не встигла його зупинити, допоможе хоча б боротися з ним. Вибач за такий короткий лист, але я відчуваю, що часу залишається дуже мало, — мені треба завершити свою роботу. Сподіваюся на скору зустріч з тобою.

Г. — Г. Курц, Берлін, 28 травня 1914 р.

Р. S. Підозрюю, що незабаром з’являться бажаючі заволодіти вашим «Чернецьким лісом». Навряд чи ви зможете завадити їм, але тримайтеся як можна довше!

Сьогодні батько остаточно завірив у нотаріуса договір про продаж «Чернецького лісу». Тепер він став власністю банку «Грінберг і К°». Батько в розпачі. Намагаюся відкинути погані відчуття подалі. Ввечері осідлав коня й під дрібним дощем помчав до садиби Порецького. Годину стояв під деревами, але зайти так і не наважився. Треба їхати до Німеччини — мені вкрай необхідно порадитися з професором.

Пройшло декілька днів, як ми продали «Чернецький ліс», і там почалося якесь незрозуміле будівництво. Зранку і ввечері туди їдуть криті підводи. Селяни кажуть, що шлях перегороджений і між деревами протягнутий колючий дріт. Тільки цвинтар і каплиця, згідно з домовленістю, залишилися відкритими для нас. Серед селян ходять похмурі перекази про пана Мартина, який встав з домовини і знов почав правити «Чернецьким лісом». Заправляє будівництвом якийсь інженер Гопнер. При розмові з батьком він заявив, що на місці монастиря буде побудований палац для нового володаря цього краю. Навіть вночі звідти доносяться вигуки робітників. Таке враження, що якась нестримна сила вдерлася в цей, такий спокійний, сонний край і чавить примарний ідилічний світ, готуючи для його мешканців майбутнє, сповнене жаху.

Насмілився освідчитися в коханні панні Наталені. Щось заважає мені витримувати прийнятий термін від початку знайомства до освідчення. Моє життя несеться вперед. Незабаром відправляюся до Берліна. Що буде далі? Мені вкрай треба порозмовляти з професором.