Це було все, що могла дізнатися Сахно. Ніяких пояснень їй не дали. Панічний страх перед самим ім’ям Гальванеску, перед його землею — якийсь містичний острах, і більш нічого. Годі було довідатися про причини такого страху. Земля Гальванеску — проклята земля. Хто ступить на неї, той не вернеться додому — ось усе, що можна було почути з уст переляканих хліборобів…
Заспокоївшися, давши дядькам закурити, а хлопцеві срібну монету, Сахно і Чіпаріу посідали в машину й рушили через вал. Селяни злякано й безнадійно дивились їм услід…
Землі Гальванеску починалися зразу за валом і не були ні загороджені, ані відмежовані. Ні варти, ні паркана не було. Ніхто не доглядав і шлагбаума. Страх перед цією землею був, очевидно, найкращим вартовим: ніхто не переступав межі. В’їхавши на поміщицькі землі, Сахно зразу ж відзначила їхню разючу відмінність од нужденних царанських земель. Це була розкішна і виплекана країна. Зразу ж впадала в око культурна обробка землі і наслідки розумного господарювання.
Пшениця колихалася густа й висока, з важким багатим колосом. Її поля чергувалися із справжніми лісами рясної і високої, як бамбук, кукурудзи. На схилах узгір’їв зеленіли густі виноградники. Ще далі — знову плантації, знову лани, виноградники. У зеленій райдужній гущавині там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця з високими спорудами водогонів. Від них на всі боки розтікалася вода в химерному лабіринті рівчаків для штучного зрошення. За ланами й полями здіймалися зелені гайки, фруктові сади, силуети будівель, високі бані водогонів і знову скрізь, як мереживо, павутиння рівчаків і каналів, що обертали цю спалену сонцем землю на родючий грунт, на багатющу житницю… Кожний ступінь землі аж кричав, заявляючи про надзвичайну дбайливість і старання.
— Яка прекрасна країна! — скрикнула Сахно, проймаючися шанобою до господаря цієї землі і почуваючи, як загоряється її душа землероба і агронома. — Скільки вміння й любові до роботи! Скільки праці! Скільки майстерності! Але й скільки людей треба, щоб так держати господарство…
Поля й виноградники раптом скінчилися. За невеличкою плантацією карликових кофейних деревець шосе перетяло інше — гудронне — що за ним, позад височенного білого муру, густо стовпилися дерева старезного парку. Величезна заґратована брама відзначала місце в’їзду. Брама ця так нагло виринула з-за рогу, що Чіпаріу ледве встиг загальмувати. Ще мить — і вони були б врізалися в гострі грати.
Майже одночасно з прокльоном Чіпаріу забринів тоненький дзвіночок. Чіпаріу дав би голову собі відрубати, що цей дзвін лине з-під коліс авто, з пружного гудрону шосе. Але на здогадки не лишилося часу. Тільки-но подорожні збиралися гукнути до вартового, що, очевидно, мав бути по той бік воріт, як згори, з арки брами, щось зарипіло злегка і по тому загув хрипкий, наче простуджений, голос:
— Хто і в якій справі? — питався він.
Сахно й Чіпаріу враз глянули вгору. Але там не було нікого. Тільки в кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця.
— Хто і в якій справі? — перепитав гучномовець ще раз.
— Тьху! А щоб тобі! От чортове діло! — не стримався Чіпаріу. — Чи ти ба?
— Ви неввічливі, - холодно подав репліку рупор. — Потрудіться відповісти на моє запитання…
Бідний Чіпаріу зовсім засоромився і замовк. Сахно теж була трохи збентежена. Вона поквапилася вдовольнити цікавий рупор:
— Моє прізвище Сахно. Агроном. Маю листа до пана Гальванеску.
І, забувши, що розмовляє тільки з металевим приладом, Сахно поспішила дістати з кишені листа. Але це було вже зайве: брама раптом широко розчинилася. В цей же час гучномовець чемно припросив:
— Прошу. Спиняйтеся перед головним під’їздом. Зовсім спантеличені Сахно і Чіпаріу рушили в алею.
Брама зразу зачинилася, тільки авто від’їхало.
Авто поринуло в гущавину парку, м’яко колихаючись на гудроні шосе. Чіпаріу, опанувавши себе після першого замішання, висловлював своє захоплення. Насамперед — на адресу надзвичайно вигідного шосе, а потім і з приводу цілого парку.
— Ой-ля! Цей садочок нагадує мені старі байки про едем, — прицмокнув він. — Я був би ладен увірувати в бога, коли б після смерті мене запроторили в таку розкіш.
Парк і справді був розкішний. Знавецьке око Сахно помітило найрідкісніші субтропічні рослини. Кедри, магнолії, пальми й олеандри розкидані були групами тут і там серед хащів карликових акацій, туй і кактусів. На пагорбах росли стрункі смереки й кипариси. Поміж них в’юнилися алеї з лип, каштанів і диких помаранчів. Планіровка саду вражала своїм чудернацтвом.
Читать дальше