Юрій Смолич - ЩО БУЛО ПОТІМ

— Професоре, — палко скрикнула Петрова, — ви надзвичайні!

І раніше ніж професор устиг збагнути, що й до чого, вона вхопила його праву руку й почала гаряче її тиснути і трясти.

— Чорт забирай! — зарепетував професор. — Пустіть, пустіть!!!

Він звивався, немовби руку його затиснено в стальні лещата або торкнулася її страшна й отруйна гадюка. Перелякана Петрова, що зовсім не була кремезна й міцна і тисла професорові руку зовсім ніжно, перелякано відкинула її далі від себе.

— Що ви наробили? Що ви наробили, чорт би вас забрав зовсім? Я ж тепер знову мушу мити руки п’ятнадцять хвилин!.. О, чорт забирай, присягаюсь, що ніколи більше не пущу до операційної.

Сердешний професор мало не плакав! Побиваючися й кленучи, він пішов назад до крана водогону.

Нарешті все було готове, і блідий труп колишнього поміщика з південного Буджака та великого експериментатора капіталістичного господарювання був розпластаний на столі, а руки та ноги його прив’язані ременями. Сестри накрили тіло простирадлами, і з скальпелями в руках з двох боків підійшли до нього професор Трембовський та доктор Івановський.

Думбадзе порався біля високих склянок та бутлів і плутався серед тонких гумових трубок. У бутлях була густа, темно-червона, аж чорна рідина. То була кров. Кров, яку мали накачати в жили знекровленому і тим повернути йому життя.

Думбадзе обтирав свої склянки, бутлі та трубки ефірним спиртом і весело посміхався.

— Ви чого? — перехопив його посмішку професор.

— Так, дурниці. Я подумав, що скаже цей родовитий буджацький поміщик, коли, оживши, дізнається, що в його жилах замість його шляхетської аристократичної крові потекла кров радянського громадянина.

— Паспортизований? — не реагуючи на дотеп, запитав професор.

— Ні.

— Групу встановили коли?

— Позавчора.

— Група?

— АВ.

— А цей?

— АВ, — встряла Сахно.

— Скільки днів?

— Шість.

— Спосіб консервації?

— Цитратний, [6] Цитратний спосіб консервації крові — консервація крові за допомогою лимонної кислоти. - відповів Думбадзе.

— Скільки маєте?

— Три тисячі.

— Я думаю, ми ввіллємо тисяч дві. А тоді треба буде додати кубиків з п’ятсот від живого.

— Підготувати чи прямим?

— Прямим, звичайно. Покличте донора.

— Сестро! — гукнув Думбадзе, — подзвоніть до донорської. Нехай АВ йде сюди.

Професор кивнув і нахилився над тілом. Він одкотив край простирадла в паху трупа. Хірургічна сестра негайно ж намастила це місце ефіром. Пальці лівої професорової руки хутко й ловко забігали по шкірі, промацуючи тканини під нею. Потім враз вони спинилися. Великим і вказівним пальцем професор підхопив зморшку шкіри й відтяг її, скільки зміг. В цей же час гостре лезо скальпеля встромилося в тіло. З легким тріском тканина шкіри роздалася. Професор зробив короткий і неглибокий надріз. Там, в надрізі, синіло жовно вени. Професор ловко підчепив жовно і витиснув на поверхню. На поверхні він затис його й розтяв. В надріз вени він вставив тоненьку трубку і спустив її додолу, в підставлений скляний жбан. З тихим дзюрчанням з трубки до жбана мляво потекла прозора мутнувата рідина. То й була штучна, тимчасова кров, так звана рінгерлоківська рідина. Її треба було виточити.

В цей же час доктор Івановський підготувався зробити подібний надріз на руці, біля ліктя. Через той надріз, ліктеву вену, Думбадзе мав накачати в шляхетські жили румунського аристократа крові померлого харківського громадянина.

Проте ми скористаємося цими кількома хвилинами, які потрібні на те, щоб виточити рідину з тіла Гальванеску, і повернемося трохи назад — до недавньої розмови професора з Думбадзе. Вона трохи загадкова і незрозуміла для необізнаних. Петрова принаймні в ній не зрозуміла анітелень.

По жилах людини тече кров. Це основна ознака життя. Бо кров перестає текти тільки після смерті. І коли вона перестала текти, то це і є смерть. Кров тече від серця артеріями і розносить по всьому організму життєдайні й життєтворчі речовини, харчує весь’організм і вертається назад до серця венами, забравши з усього організму, з найдальших його закутків, усі покидьки життєвого процесу.

В жилах людини п’ять-шість літрів крові. З піввідра. Втратити її половину — це вже загрозливо для життя. Втратити три чверті — це смертельно. Але коли втрачено навіть дев’яносто і більше процентів крові, людину ще можна врятувати й повернути до життя. Для цього треба перелити їй чужої крові.