Кассандра Клэр - Місто кісток

Клері з болем усвідомила, що той образ мами, який вона бачила все своє життя, був фальшивкою. На очах запекли сльози, вона відклала етюдник під подушку.

Пролунав обережний стукіт у двері. Дівчина витерла сльози:

– Заходьте.

Це був Саймон. Через свої переживання Клері навіть не помітила, як жахливо він виглядав. Немитий, у брудному рваному одязі, з розкуйовдженим волоссям, він невпевнено стояв у дверях.

Клері швидко відсунулась, звільнивши хлопцю місце на ліжку. Вона не бачила в цьому нічого незвичного: вони з дитинства залишалися одне в одного в гостях, будували з ковдр намети і фортеці, а коли подорослішали, то цілими ночами читали комікси.

– Знайшов окуляри… – зауважила Клері.

Одне скельце було тріснуте.

– Уявляєш, вони були в кишені. У кращому стані, ніж я думав… Доведеться нашкрябати кілька подяк виробникам. – Він обережно присів біля Клері.

– Годж тебе підлікував?

Саймон кивнув:

– Так. Усе одно болить так, ніби мене арматурою обробили. Зате перелому й сліду нема. – Він підвів голову. Крізь розбиті окуляри на неї дивилися знайомі очі – темні і серйозні, та ще з такими віями, які хлопцям не дуже й потрібні, а дівчата за них могли б і вбити. – Клері, ти тоді повернулася за мною… незважаючи на ризик…

– Не треба. – Клері ніяково підняла руку. – Ти зробив би для мене те саме.

– Звичайно. Ось так між нами було завжди. – Він говорив без будь якої зарозумілості чи претензійності.

– В сенсі?

Саймон заговорив таким тоном, наче пояснював очевидне:

– Я завжди потребував тебе більше, ніж ти мене.

– Нісенітниця ! – обурилася Клері.

– Ні, не нісенітниця, – спокійно заявив Саймон. – Здавалося, що ти ніколи нікого не потребувала. Ти завжди така… самодостатня. Все, що тобі потрібно, – це олівці і твої уявні світи. Часто траплялося, що мені доводилося повторювати одне і те саме по шість-сім разів. А тоді ти поверталася до мене і дивно всміхалася, забувши геть усе, про що ми говорили. Але я ніколи не сердився. Краще половина твоєї уваги, ніж будь-чия повністю.

Клері спробувала взяти його за руку, схопила за зап’ястя. Вона відчувала його пульс.

– У своєму житті я любила лише трьох людей: маму, Люка і тебе. Маму і Люка я втратила. Навіть не думай, що ти для мене не важливий.

– Моя мати каже, що кожному для самовдосконалення потрібно тільки троє людей, на яких можна покластися. – Саймон намагався поводитися невимушено, але під кінець фрази його голос зірвався. – Вона каже, що ти достатньо самовдосконалена.

Клері співчутливо всміхнулася:

– А якими ще мудрими словами вона мене називає?

Саймон криво посміхнувся їй у відповідь:

– Давай не будемо про це.

– Несправедливо мати від мене секрети!

– Життя взагалі несправедливе!

Незабаром вони вляглися один біля одного, як у дитинстві, плечем до плеча – через різницю в зрості її ступня була трохи нижче, аніж його коліно, – і розмовляли, дивлячись у стелю. Ця звичка збереглася відтоді, як стеля в кімнаті Клері була вкрита пластиковими зірками, що світилися в темряві. В той час як Джейс пахнув милом та липою, від Саймона тхнуло так, ніби він цілий день їздив по парковці в пошуках вільного місця, але Клері не зважала.

– Дивно те, – Саймон неуважно накручував її локон на палець, – що саме перед тим, як випити коктейль, я жартував з Ізабель про вампірів. Намагався розсмішити її. Наприклад, чим можна накачати єврейських вампірів? Срібними зірками Давида? Ліверним паштетом? Чеками на вісімнадцять доларів?

Клері розсміялась.

Саймон виглядав задоволено:

– А Ізабель навіть не всміхнулася.

Клері могла б багато чого сказати, але вирішила промовчати про це.

– У неї дещо інше почуття гумору.

Саймон скоса глянув на Клері з-під напівопущених вій:

– Цікаво, вона спить з Джейсом?

Клері здивовано закашлялась і витріщилася на Саймона:

– Ні. Вони ж майже родичі. Не думаю… – додала вона.

Саймон знизав плечима:

– Та мені байдуже.

– Байдуже?!

– Так, байдуже! – Саймон трохи відсунувся. – Спочатку я подумав, що Ізабель… ну, прикольна, чи що. Цікава. Інша. А на вечірці зрозумів, що вона просто несповна розуму.

Клері недовірливо примружилася:

– То вона попросила тебе випити синій коктейль?

Він похитав головою.

– Ні, я сам… Коли я побачив, що ти йдеш із Джейсом і Алеком… як би це пояснити… Ти змінилася, ти стала іншою. І у твоєму новому світі для мене місця немає. Я хотів зробити що-небудь таке, щоб теж стати частиною цього. Поруч проходив маленький зелений хлопець з напоями на таці…