Кассандра Клэр - Місто кісток

– Якби був такий діагноз, як остаточний буквалізм, ти б померла у дитинстві, – сказав Джейс, струшуючи пил із підвіконня й оглядаючи його, наче він хотів переконатись, що там достатньо чисто, щоб сісти. – Її інша назва – «Греймарі» [16] Grey – сірий ( англ .). . Слово означає «магія, прихована мудрість». Книга містить копію кожної руни, яку Ангел Разіель написав в оригіналі Книги Завіту. Копій небагато, бо кожну необхідно виготовляти особливим чином. Деякі з рун такі сильні, що спалили б звичайні аркуші.

Алек виглядав враженим.

– Я цього не знав.

Джейс застрибнув на підвіконня й спустив ноги.

– Не всі сплять на уроках історії.

– Я не…

– Спиш, спиш, ще й слиниш парту.

– Замовкніть, – сказав Магнус, але мовив це дуже м’яко. Він встромив палець між сторінками книжки, підійшов до Клері й обережно поклав книгу їй на коліна. – Тепер, коли я розгорну книгу, хочу, щоб ти вивчила сторінку. Дивися на неї, доки відчуєш, що у твоєму мозку щось змінюється.

– Це боляче? – нервово запитала Клері.

– Всі знання завдають болю, – відповів він і підвівся, залишивши книжку розгорнутою на її колінах. Клері пильно глянула на чисту білу сторінку, де розплився Знак чорної руни. Він був схожий на крилату спіраль, а коли Клері схилила голову, знак здався палицею, обмотаною лозою. Мінливі кути малюнка лоскотали розум, наче пір’їна чутливу шкіру. Вона відчула тремтіння, що змушувало її заплющити очі, але Клері тримала їх розплющеними, аж поки вони почали пекти. Все розпливлося. Вона майже кліпнула, аж раптом відчула це: клацання всередині голови, наче в замку повернувся ключ.

Руна на сторінці вмить стала чіткою, і Клері мимоволі подумала: « Пам’ятай» . Якби руна була словом, то мала б набагато більше значень, ніж мають слова. Це була перша дитяча згадка про світло, яке проходило між бильцями дитячого ліжечка, знайомий запах дощу і вулиць міста, біль незабутої втрати, жало приниження, яке теж годі забути, і жорстока забудькуватість старості, коли більшість давніх спогадів вимальовуються з болючою точністю, а нещодавні події неможливо пригадати.

Тихо зітхнувши, вона перегорнула сторінку, ще одну, дозволивши зображенням і відчуттям оволодіти нею. « Журба. Думка. Сила. Захист. Прихильність…» Раптом вона скрикнула від несподіванки, коли Магнус схопив книгу з її колін.

– Досить, – сказав він, поставивши книгу на полицю. Він витер руки об джинси, залишивши на них сірі смуги. – Якщо ти прочитаєш усі руни, у тебе болітиме голова.

– Але…

– Більшість дітей Мисливців за тінями виростають, вивчаючи одну руну в певний період життя, – мовив Джейс. – Сіра Книга містить руни, яких навіть я не знаю.

– Лише уяви собі, – сказав Магнус.

Джейс його проігнорував.

– Магнус показав тобі руни для розуміння й пам’яті. Це відкриє твій розум для читання й розпізнавання інших Знаків.

– Це також може послужити сигналом для активації прихованих спогадів, – мовив Магнус. – Вони зможуть повернутися до тебе швидше, ніж зазвичай. Це найкраще з того, що я можу зробити.

Клері глянула на коліна.

– Я досі нічого не пам’ятаю про Чашу Смерті.

– Он воно що… – Магнус здавався справді здивованим. – Ви шукаєте Чашу Ангела? Послухай, я був у твоїх спогадах. Там немає нічого про Смертельні знаряддя.

– Смертельні знаряддя? – збентежено повторила Клері. – Я думала…

– Першим Мисливцям за тінями ангел дав три речі. Чашу, Меч і Дзеркало. Безмовні Брати зберігали Меч, Чаша та Дзеркало були в Ідрисі, принаймні, поки не з’явився Валентин.

– Ніхто не знає, де Дзеркало, – мовив Алек. – Вже кілька століть ніхто не знає.

– Нас цікавить Чаша, – сказав Джейс. – Її шукає Валентин.

– І ви хочете знайти її швидше за нього? – запитав Магнус, звівши брови.

– Мені здалося, ви сказали, що не знаєте, хто такий Валентин, – зазначила Клері.

– Я обманув, – щиро зізнався Магнус. – Знаєте, я не належу до фей. Необов’язково бути чесним. І лише дурень стане між Валентином та його помстою.

– Гадаєте, він справді прагне помсти? – запитав Джейс.

– Думаю, так. Валентин зазнав серйозної поразки, і він не та людина, яка прийме поразку достойно.

Алек пильно глянув на Магнуса.

– Ви були на Повстанні?

Магнус зустрівся очима з Алеком.

– Був. Я убив багато вашого люду.

– Членів Кола, – швидко мовив Джейс. – Не наших.

– Якщо ви будете зрікатися зроблених гидких речей, – мовив Магнус, усе ще дивлячись на Алека, – то ніколи не навчитеся на своїх помилках.