Кассандра Клэр - Місто кісток

– Знаючи Черча, – сказав Джейс, – думаю, ти теж йому не сподобався.

Вони проходили коридором, де було безліч спалень. Брови Саймона здивовано полізли вгору.

– Скільки людей тут живе?

– Це Інститут, – сказала Клері. – Місце, де Мисливці за тінями можуть зупинятися, коли знаходяться в місті. Щось середнє між притулком і науково-дослідним центром.

– Я думав, що це церква.

– Це всередині церкви.

– Все просто й зрозуміло, – вона відчула, що його легковажний тон приховує нервозність. Замість того щоб шикнути, Клері взяла Саймона за руку, просунувши свої пальці крізь його. Його рука була холодна та волога, але юнак із вдячністю потиснув її долоню.

– Я знаю, що все тут дивно, – тихо сказала вона, – але просто сприймай усе як належне. Довірся мені.

Темні очі Саймона були серйозними.

– Я довіряю тобі, – промовив він. – Я не вірю йому.

Він повів очима в бік Джейса, який ішов на кілька кроків попереду, мабуть, розмовляючи з котом. Клері стало цікаво, про що вони говорили. Про політику? Оперу? Високу ціну на тунця?

– Хоча б спробуй, – попросила вона. – Зараз Джейс – мій єдиний шанс знайти маму.

Саймон злегка здригнувся.

– Мені тут не по собі, – прошепотів він. Клері згадала, як прокинулася тут вранці. Все було таке чуже й знайоме водночас. Для Саймона, очевидно, не було нічого знайомого, все таке дивне, чуже й вороже.

– Ти не мусиш залишатися зі мною, – сказала вона, хоча й сперечалася з Джейсом у потязі, вмовляючи його взяти Саймона із собою та доводячи, що за три дні спостережень за Люком той міг помітити щось важливе, що знадобиться під час обговорення деталей.

– Мушу, – сказав Саймон і відпустив її руку, оскільки вони вже дійшли до кухонних дверей. Величезна кухня, на відміну від решти частини Інституту, була обладнана по-сучасному: сталеві робочі поверхні, засклені полиці з рядами посуду. Поруч із червоною чавунною плитою стояла Ізабель з круглою ложкою в руці, її темне волосся було зібране на потилиці. Каструля парувала, а довкола лежали інгредієнти страви: помідори, дрібно нарізані часник і цибуля, пучки темно-зелених трав, купки тертого сиру, трохи полущеного арахісу, кілька оливок і ціла рибина, що дивилася на стелю скляними очима.

– Я готую суп, – сказала Ізабель, махаючи Джейсу ложкою. – Голодний? – Вона помітила позаду нього Саймона та Клері. – О Боже, – підсумувала вона. – Ти приволік сюди ще одного приземленого? Годж уб’є тебе.

Саймон відкашлявся.

– Я – Саймон, – представився він.

Ізабель проігнорувала його.

– Джейсе Вейланде, – сказала вона, – поясни, що відбувається.

Джейс втупився в кота.

– Я ж казав, щоб ти привів мене до Алека! Зрадливий Юдо!

Черч перекинувся на спину та задоволено муркотів.

– Не звинувачуй Черча, – промовила Ізабель. – Це не його провина, що Годж уб’є тебе. – Вона знову занурила ложку в каструлю. Клері стало цікаво, який на смак арахісово-рибно-оливково-томатний суп.

– Я мусив привести його, – сказав Джейс. – Ізабель, сьогодні я побачив тих двох, що вбили мого батька.

Плечі Ізабель напружилися, але коли вона обернулася, то виглядала радше засмученою, ніж здивованою.

– Не схоже, що він один з них? – перепитала вона, вказуючи ложкою на Саймона. На подив Клері, Саймон змовчав. Він захоплено витріщався на Ізабель, роззявивши рота. Клері відчула різкий укол роздратування. Саймону подобалися дівчата такого типу: високі, ефектні та красиві. Якщо подумати, то такі дівчата подобаються кожному. Клері перестав цікавити смак арахісово-рибно-оливково-томатного супу, дівчина вже міркувала, що станеться, якщо вона виллє вміст горщика на голову Ізабель.

– Звичайно, ні, – відказав Джейс. – Думаєш, він був би ще живий?

Ізабель байдуже глянула на Саймона.

– Гадаю, ні, – сказала вона, неуважно впустивши шматок риби на підлогу. Черч жадібно на нього накинувся.

– Не дивно, що він привів нас сюди, – процідив Джейс з відразою. – Я не можу повірити, що ти знову підгодовуєш кота рибою. Він став таким опецькуватим.

– Черч чудово виглядає. Крім того, ви всі ніколи нічого не їсте. Цей рецепт мені дав водяник з торгового центру «Челсі Маркет». Казав, що надзвичайно смачно.

– Якби ти вміла готувати, може, і я б поїв, – пробурмотів Джейс. Ізабель небезпечно завмерла з ложкою.

– Що ти сказав?

Джейс підійшов до холодильника.

– Я сказав, що пошукаю щось поїсти.

– Я так і подумала, – Ізабель повернулася до супу. Саймон продовжував витріщатися на Ізабель. З незрозумілих причин Клері розлютилася, кинула свого наплічника на підлогу і пішла за Джейсом до холодильника.